Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Гра у три руки 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у три руки"

399
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра у три руки" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 69
Перейти на сторінку:
тіла. Напевно, були для цього вагомі причини, адже за час їхнього знайомства той жодного разу не забажав випробувати реальну Ірину ще й на роль «комп'ютерної» або ж навпаки. Йому так подобалося. І відкритися, спробувати з'єднати «двох себе» у його уявленні в одну — безперечно, стрес для нього. Такий крок узагалі тягнув на аварійну ситуацію, і ним самим по собі можна все зруйнувати. І не треба вже Дробота з ризиковими завданнями та ходінням по лезу. Ні, невчасно. Треба було раніше. А зараз не той момент.

Вода стікала у ванну, продовжуючи розпарювати тіло і зганяти втому. Зараз вирішить. Олег справляв враження людини з міцними нервами, людини виваженої, здатної на прийняття рішення. Він зможе. От тільки для кого цей чоловік швидше ризикне власною головою? Для красуні, котра дарує кохання у ліжку, чи для далекої, але водночас близької подруги, яка пестить та лікує душу? Ось у чому дилема!

Хто для нього потрібніший? Хто дорожчий?

Вода більше не шуміла, по плитці та дзеркалу стікали краплі. Рушник розганяв кров тілом. Хто ж дорожчий? Хто потрібніший? Чи все-таки дві в одну, просто зараз?

Ірина була справді непоганим психологом. Навіть якщо Олег і не відмовився б у принципі з'єднати двох своїх коханих в одну, вирішення даної життєвої ситуації саме зараз вимальовувалось у доволі просту схему: «Я тебе дурила, зізнаюсь, але зараз у мене проблеми, врятуй мене». Хибна схема. Така ситуація сама собою спонукає на негативну відповідь.

Вона швидко зайшла на кухню і зварила кави. Досить таблеток! Аромат розплився навколо. То яка з двох для нього дорожча?

Влізти в голову іншої людини важко. Особливо — у скрутний момент власного життя. А якщо навпаки? Адже доля і його роздвоїла суто для Ірини, хоча насправді він був один. Яка його половина для Ірини потрібніша, дорожча? Від якої вона б швидше відмовилася, коли б так довелося? Справді, нехай складеться фантастична ситуація: час повернувся назад, і отой фатальний Новий рік ще не настав. Дід Мороз вирішує, що такого подвійного «щастя» для неї забагато. Давай, обирай, красуне, без чого залишатися! Не буде п'яної есемески на помилковий номер. І тоді не з'явиться Олег комп'ютерний. Зате відбудеться зустріч у супермаркеті й справжній Олег регулярно бавитиме її у ліжку. Або ж навпаки — пальці таки натиснуть у новорічну ніч помилкову кнопку, зате Ірина потім ніколи не зайде до офісу «Київстар» і не довідається, де шукати найдорожчу людину. Чим пожертвувати?!

Рішення прийняла швидше, ніж побачила осад на дні горнятка. Пристойний секс у неї був завжди. Проте ніколи раніше їй не доводилося бути залежною від партнера, мріяти про людину, відчувати млість попід грудьми перед зустріччю. Олег виявився першим. І не виняткові фізичні дані й манери стали причиною цього дивовижного явища, адже жоден з її коханців не був потворою та походив не з люмпену. Секрет полягав у тому, що інша половина цього чоловіка влізла до її душі та свідомості, перекроївши там усе на власний розсуд. І тепер, коли Олег віртуальний заходив туди «навести порядки», кайф відчуттів був не до порівняння з тим, що міг подарувати у ліжку той, хто реально ходив ногами по вулиці. Все-таки оргазм живе у голові людини, а не інших місцях, на перший погляд придатніших для цього.

Ірина увімкнула комп'ютер. Так, це було правильне рішення. Якщо навіть вона, майже повністю спотворена життям за тридцять чотири роки, зрозуміла, що головніше, то що вже казати про того, хто навчив отому розумінню!

Швидко вантажився ноут. Пальці вивели на табло телефона потрібний номер. Час не чекав.

XXI

 

лег відповів одразу. Лише один гудок — так, ніби тримав телефон у руці, молячись на нього. Здалося, вона навіть почула звук натискання пластмасової клавіші «з розгону». Уявилося, як його довгі й сильні пальці стискають корпус трубки, готові роздушити її.

— Що сталося? Куди ти пропала?! Я третій день тебе не чую і не знаю, що з тобою! Чому не відповідаєш? У тебе щось трапилося?

Зразу ж відлягло від серця. Адже у неї є той, хто не залишить у біді. А її власної голови вистачить з лишком, аби знайти вихід. Усередині стало тихо і приємно. За останні дні геть зовсім забула як відчувається спокій. Ось воно. Усе буде гаразд.

— Любий, пробач мені. Я... знаю, що винна. Знаю, що ти переживав і не знаходив собі місця. Пробач, будь ласка...

Голос його вмить змінився. Пропала ота дика занепокоєність, але ще відчувалася тиха образа. Зараз зникне і вона.

— Ти не могла відповісти хоча б двома словами? Хоча б телефоном? Взагалі вимкнула... На цілу ніч! Навіщо? Зовсім забула про мене...

— Вимкнула, — зітхнула Ірина. — Але, принаймні, не тому, що була з кимось і ти заважав. Ти у мене один, і мені більше нікого не потрібно. Просто... Коханий, у мене багато що сталося. Сказати загалом — життєва ситуація більш як неординарна. Взагалі катастрофа. У мене біда і... справді нема нікого крім тебе, щоб...

— Говори, що сталося, не муч мене, — видихнув у слухавку Олег. — Зберися так, як ти вмієш, і говори швидко та зрозуміло. Інакше я не витримаю.

— Скажу, — зітхнула Ірина. — Тому й телефоную. Але спочатку увімкни комп'ютер.

— Навіщо? — здивувався той. — Три дні увімкнутий, не відходжу, чекаю... Для чого?

— Запусти «таймювер», — попросила Ірина. — Я влаштую на твоєму комп'ютері безпечний канал для зв'язку. На це потрібно хвилин десять.

— Що означає — безпечний? — не зрозумів Олег.

— Те й означає, — щоб нас ніхто не почув. Узагалі ніхто. Я знаю, як це зробити. Хочу зменшити небезпеку для тебе, наскільки можливо. До речі... Це справді небезпечно, май на увазі. Подумай добре: можливо, тобі взагалі не варто? Тоді завершимо просто зараз.

— Що завершимо?! — голос його волав так, що заболіли барабанні перетинки. — Що завершимо? Ото ти три дні думала, щоби таке видати?

— Тихо, не кричи, — попросила Ірина. — Голова справді розколюється. Я ледве тепла, на останньому диханні. Зараз. Не коментуй те, що бачиш на екрані. Почекай, ще кілька хвилин. Ти справді не кинеш мене?

— Ні, що б не сталося.

— Ну, тепер я спокійна. Все. Вимикай трубу і далі говоримо через комп. Зараз побачиш табличку «увійти до автономної мережі». Давай.

Як же довго тягнулися секунди! Зрештою

1 ... 30 31 32 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у три руки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у три руки"