Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Найманці мені не допоможуть, мені саме мисливці потрібні! На цьому болоті завелося чудовисько, воно може завадити мені забрати корінь... А потрапити до нього в пащу я не хочу... І не якесь там діло, це важливо! Від цього кореня залежить винахід вакцини від однієї невиліковної хвороби... Ви всі сторонитеся її, але думаю, прекрасно знаєте, про що йде мова.

-Проказа... - тихо промовив Бетфорд - а потім поглянув в очі алхіміку.

-Вона сама... Довга і болісна хвороба, прокажених всі цураються, і недарма! Але за допомогою науки я готовий раз і назавжди змінити це, винайшовши вакцину від цієї богопротивної чуми.

-Гаразд, генію... Це справа благородна, я розумію. Якщо все дійсно так, як ти кажеш... Що це за корінь?

-Винний корінь! Я довгі роки шукав його, і ось нарешті знайшов... Хотів було його забрати, але чудовисько напало на мене з трясовини... Ледве ноги дав звідти, скажу я вам.

-Розберемося, - впевнено промовив Кліффорд, - що це за чудовисько?

-Та хрін його знає! Ніби я його розглядав, я тоді тільки про порятунок власної шкури думав... Але смердюче воно, це явно.

-Вичерпний опис...

-Так ви допоможете мені, чи як?! – нетерпляче промовив алхімік.

-Допоможемо, не панікуй – промовив Бетфорд – думаю, зволікати нема чого, всі згодні?

-Ще б пак – промовив Реніфат.

-Тоді пішли…

Перед тим, як вирушати в дорогу з алхіміком, мисливці повернулися до Штабу і забрали звідти своїх коней. Потім вони всі разом попрямували за місто, минувши міські ворота, вони опинилися в ялиновому лісі, а потім через деякий час ступили на болота. Болото виглядало традиційно і нічим не відрізнялося від інших. Воно складалося з оголених дерев, на яких сиділи ворони, і трясовини. Бетфорд трохи озирнувся, а потім вони всі разом обережно ступили на болота, поглядаючи по сторонах. Незабаром після того, як мисливці увійшли в межі боліт, погода погіршилася, і в небі згустилися хмари, забарвивши небо в сірий колір.

-Знову болота... Як же я за ними скучив, - з явним невдоволенням сказав Бруддо.

-Ага, я теж... Справжній рай на землі, чи не так?

-Угу... Якщо це «Рай», то мені бажано в нього більше ніколи не потрапляти.

-Припиніть базікати і зосередьтеся на болотах. Чудовисько може визирнути, коли завгодно, - вичитував Кліффорд.

-Ти чого такий стурбований? Нічого з нами не буде, впораємося, - сказав Бетфорд.

-Як минулого разу, коли нас мало не зжерли?

-Тоді ми припустилися помилки, зараз такого не станеться.

Мисливці продовжили йти, вони ступили у воду, порослу заростями, а потім почали пересуватися через них.

-Дивіться в обидва боки, - промовив Реніфат.

-Угу...

-Гей, алхімік. Ти хоч скажи, що ми шукаємо, - запитав Бетфорд.

-Я ж сказав! Винний корінь... Він десь посередині боліт. Як ми до нього дійдемо, я відразу вам повідомлю.

-Угу...

-Гей, алхімік. Як тебе звати? - сказав Фоллар, намагаючись хоч якось урізноманітнити нудний похід болотами.

-Торіан.

-Зрозуміло... Скажи мені, Торіан, а чому ти так впевнений, що винний корінь допоможе у створенні вакцини?

-Я роками шукав інгредієнти, які могли б мені допомогти створити вакцину... Перепробував сотні з них, експериментував, і все марно... Поки одного разу не знайшов стародавні поховання Бестілларда Танкреда - знаменитого епідеміолога, який одного разу вже намагався позбавити світ від прокази. Однак, перш ніж він зумів вивести свій засіб у маси – його повісили, а його речі виставили на торги. Так його майно розійшлося по всій Державі, поки одного разу рецепт тієї самої мікстури не потрапив прямо мені в руки. Я ним зацікавився...

-І що далі?

-Випадково мені вдалося викупити винний корінь у якогось мандрівного торговця... Всього за жалюгідні п'ятдесят монет. Я взяв його, потім повернувся до себе в крамницю... Зібрав у купу всі необхідні інгредієнти і взявся виготовляти вакцину. Через пару годин безперервної роботи вона була готова! Тоді я зустрів прокаженого жебрака... Всі навколишні городяни цуралися його, плювали на нього... Він був сповнений відчаю, поки я не запропонував йому взяти участь у своєму експерименті. Все одно йому вже не було чого втрачати, він погодився. Тоді я застосував на ньому свою вакцину... І на мій з ним подив, вона спрацювала! Буквально через пару днів, всі ознаки прокази зникли, і він знову виглядав цілком здоровою людиною! Він віддячив мені за це і пішов. Однак, випадково і через власну дурість, він упустив колбу з вакциною... Ось таким дурним чином я втратив єдину вакцину, яка могла б допомогти вилікувати весь світ від страшної хвороби.

-Так, мабуть, неприємно... Але, наскільки я розумію, винний корінь - це рідкісна рослина, не думаю, що тобі вистачило б однієї штуки, щоб вилікувати всіх заражених.

-Правильно... Але я знайшов спосіб, як вирощувати їх! Якщо мені вдасться не тільки знайти корінь, але ще й розмножити його, це буде колосальний прорив у всій науці! А я стану знаменитим і шанованим!

-Дивись, не розходься заздалегідь... Ми ще нічого не знайшли.

-Та я знаю... То що, підемо?

-Пішли.

Мисливці продовжили свій шлях, однак варто було їм тільки ступити трохи далі, як вдалині, за очеретом щось заворушилося. А слідом за цим, під водою щось почало швидко пересуватися. Мисливці пройшли далі, і тут раптом їх зустріло болотне лихо. Воно було великим, згорбленим, і з великими руками. Воно подивилося на мисливців, а потім замахнулося на них своєю величезною рукою і ледь не схопило за голову Реніфата, проте той встиг ухилитися. Мисливці розбіглися, алхімік поспішив сховатися в безпечне місце. Загін почав оточувати чудовисько, вони намагалися до нього не наближатися.

-Зачекайте хвилинку, і кинемося в атаку! - вигукнув Бетфорд.

-Ні - великий ризик! - відповів Кліффорд - потрібно бити його на відстані! Тоді він дістав з підсумка вогняні бомби і почав кидати їх в чудовисько. Однак те навіть не збентежилося.