Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Прекрасно, Кліфорд... Схоже, тобі вдалося розлютити його ще більше!

У відповідь на це Кліффорд пирхнув.

-Куди вже ще більше, - вигукнув Фоллар.

-Матір вашу, давайте його оточимо! - вигукнув Кліфорд.

Чудовисько кинулося в бік Кліффорда, той збирався ухилитися, але, на своє нещастя, застряг у трясовині і не міг поворухнутися. Чудовисько було близько. Бетфорд спробував звільнити Кліффорда, але не встиг, і чудовисько притиснуло Кліффорда до дерева. Удар був сильним, від чого дерево мало не впало. Мисливці люто накинулися на чудовисько ззаду і завдали йому кілька колючих і ріжучих ударів, від чого чудовиську довелося відпустити Кліффорда. Незважаючи на сильний удар, Кліффорду вдалося встояти на ногах, він повернув в руки випавший меч і почав допомагати іншим. Однак болотне чудовисько виявилося сильнішим, ніж вони думали, воно схопило в руки Бруддо і повалило його на землю, від чого у Бруддо стався струс мозку, і він відключився. Бетфорд тверезо оцінив ситуацію і наказав загону відступати.

-Драпаємо звідси! - прокричав Бетфорд - інакше він нас всіх прикінчить!

Мисливці почали тікати від чудовиська, перед тим як це сталося, Кліффорд звалив на свої плечі Бруддо і попрямував наздоганяти інших. По дорозі вони підібрали алхіміка, а потім їм все-таки вдалося відірватися від чудовиська. Мисливці вирішили зробити привал.

-Ну і добре нам дісталося від цієї тварюки, звичайно... - промовив Бетфорд.

-Жартуєш? Ми ледве живі залишилися! - з невдоволенням у голосі відповів Реніфат.

-Він застав нас зненацька... Нічого, принаймні я знаю, що це за тварюка... І як її вбити.

-Ніколи раніше такого не бачив... Та й я взагалі мало що бачив, до того як стати мисливцем, але щоб таке... - здивувався Фоллар.

-Давайте зробимо привал, і я вам про все розповім.

Мисливці знайшли затишне місце за деревами, потім розпалили багаття і сіли поруч з ним.

-Як самопочуття, Бруддо? - промовив Фоллар.

-Ох... Двоїться в очах... - невиразно промовив Бруддо - але нічого, оговтаюся...

Кліффорд присів на камінь і вирішив трохи відпочити.

-Тебе, до речі, Кліффорд, чудовисько теж не погано приклало...

-Нічого зі мною не буде... Ти краще про інших думай. Без належної підготовки ми тут всі загинемо.

-Знаю...

-Ти обіцяв розповісти нам про це чудовисько... - промовив Фоллар.

-Ах, так... Болотник це, як випливає з назви, мешкає на болотах. Не любить чужинців. І дуже сильний, так що простими методами його не здолати.

-Тобто ми даремно його стільки били?

-Можна і так сказати... Він швидко заліковує рани, тому вбивати його треба швидко. Найкраще підійдуть заморожувальні бомби. Тільки от їх потрібно виготовити у великій кількості.

-Не складе труднощів, тут якраз є всі необхідні інгредієнти для їх виготовлення, - промовив Кліффорд.

-Відмінно. Коли виготовимо бомби і знерухомимо болотника, потрібно буде вразити його швидко. Болотник стійкий до багатьох речей, а тому з кожним застосуванням бомби, вона буде діяти на нього слабше.

-Хреново... Значить будемо діяти на випередження, - промовив Фоллар.

-Угу.

-Дозволю вам нагадати, панове, що ми прибули сюди не для того, щоб вбивати болотника. А за винним коренем!

-Навіщо тобі буде корінь, якщо ти вже будеш мертвий? Болотник зараз наша єдина перешкода на шляху до кореня.

-Ну так, ви праві... А не можна якось його обійти?

-Не думаю... Раз болотник нас так швидко знайшов. Знайде, де завгодно. Доведеться нам його вбити.

-Хоч би це не зайняло багато часу...

-Нам нікуди поспішати. Сідайте біля багаття, поговоримо.

Всі мисливці, крім Бруддо, сіли за багаттям.

-Ну що ж, про що будемо базікати? - промовив Фоллар.

-Не знаю... Мені ось цікаво, довго ви ще збираєтеся бути в цьому ремеслі? І чи думаєте ви коли-небудь про краще життя, ніж зараз? - запитав Торіан.

-Багато думаю... Тепер я вже шкодую, що погодився на пропозицію командира. Але відступати вже нікуди, - сказав Бетфорд.

-Це правда. Тепер це частина нашого життя, і з цим доводиться миритися, - серйозно промовив Реніфат.

-Ах так, до речі. А чого ви раптом з Кліффордом вирішили перейти в мисливці?

-Через війну. Ми з Кліффордом побували в жодній битві і побачили чимало трупів... Ось тільки я вирішив, що так більше не можна... І вже краще вбивати чудовиськ, ніж людей. Це по мені. Кліффорд же просто вирішив приєднатися до мене.

-Не просто... Думаєш, мені подобалося спостерігати за всіма цими численними трупами? - промовив Кліффорд з серйозним виразом обличчя, так, ніби його пробрали спогади - пам'ятаєш той випадок, коли мені наказали скрутити шию дитині?

-Не нагадуй... Добре, що ти не послухався наказу. На жаль, це не врятувало їй життя...

-Так... Все через того виродка, Елліарна. Це він наказав її вбити. Невинну дівчинку, яка ридала над трупом свого батька, якого вбили ми...

-Давай більше не будемо про це.

-Важко, мабуть, було на все це дивитися, - промовив Фоллар.

-Ще б пак... Ну добре, змінімо тему.

Мисливці продовжили розмову ще деякий час. Потім удалині до них почала наближатися якась людина. Вона обережно підійшла до місця, де вони притулилися.
 

-Гей, тут є хто-небудь? - вигукнув незнайомець, дивлячись на багаття вдалині.

-Це ще хто? - промовив Реніфат.

-Діставайте зброю, – промовив Бетфорд. Сам він дістав зі спини металевий арбалет, а потім прицілився з нього в незнайомця. Той це помітив і почав піднімати руки.

-Стійте! – стурбовано промовив незнайомець, – я не бажаю вам зла!

-Хто ти такий?

-Я Хіллі Де-Ван! Запевняю вас, я не бажаю вам зла. Я лише прийшов сюди, щоб дістати одну річ!

-Гаразд, проходь... Тільки без дурниць.

Хіллі наблизився, Бетфорд як і раніше не знімав з нього приціл арбалета

-Запам'ятай... Якщо зробиш щось не так... Я засаджу тобі цей болт по самі ребра, зрозумів?