Читати книгу - "Світанок"

Що ж мені робити? Чи вдасться мені умовити родичів? А якщо ні? Чи цим пояснюється дивна мовчанка Аліси по телефону? Це таке їй було видіння? Едвард і Карлайл вбивають бліде красиве немовля перш, ніж воно народилося…

— Ні, — прошепотіла я, і голос мій був твердий. Цього не буде. Я цього не дозволю.

Здалеку вчулося, як Едвард балакає по-португальському. Знову сперечається. Звуки наблизилися, і я почула роздратоване буркотіння. Потім зазвучав інший голос, тихий і боязкий. Жіночий голос.

Едвард зайшов до кухні, ведучи за собою жінку, й попрямував просто до мене. Він стер сльози з моїх щік і крізь твердо стяті вуста прошепотів мені на вухо:

— Вона конче хотіла зоставити нам харчі, які привезла, вона приготувала обід, — (якби він не був таким напруженим, таким сердитим, певна, він закотив би очі). — Але то відмовка, бо насправді вона хоче переконатися, що я не вбив тебе, — наприкінці голос його став холодним як лід.

Каура нервово прослизнула в двері з накритим тарелем у руках. Якби я знала португальську, чи якби хоч іспанська моя не була такою примітивною, я би спробувала подякувати цій жінці, яка наважилася розсердити вурдалака, хвилюючись за мене.

Очі її перебігали з мене на Едварда і назад. Я бачила, що вона оцінює колір мого обличчя, сльози в очах. Пробурмотівши щось, чого я не зрозуміла, вона поставила таріль на стіл.

Едвард щось кинув у відповідь — я ще ніколи не чула, щоб він говорив так грубо. Вона повернулася, щоб іти геть, і сплеск її довгої спідниці сколихнув хвилю запахів їжі. Міцних запахів — цибулі та риби. Я затисла рот і рвонула до кухонної раковини. Я відчула Едвардову руку в себе на чолі й крізь шум у вухах почула його заспокійливе бурмотіння. На секунду його рука зникла, і долинув стукіт зачиненого холодильника. На щастя, разом зі звуком зник і запах, а Едвардові руки знову холодили моє обличчя. Швидко все минулося.

Я сполоснула рот під краном, а він збоку гладив мою щоку.

У нутрі дехто мене легенько й очікувально штовхнув.

Усе гаразд. З нами все гаразд, подумки мовила я до нього.

Едвард розвернув мене, пригорнув. Я схилила голову йому на плече. Руки мої інстинктивно притислися до живота.

Хтось голосно хапнув ротом повітря, і я глянула вгору.

Жінка ще й досі була тут, так і вагалася в дверях і простягала руки, наче хотіла допомогти. Очі її застигли на мої долонях, вони щирилися від потрясіння. Рот її розтулився.

А тоді Едвард теж гучно хапнув ротом повітря, миттю обернувся до жінки, водночас ховаючи мене в себе за спиною. Однією рукою він обійняв мене, притримуючи позаду.

Зненацька Каура заволала на нього — голосно, злісно, її незрозумілі слова літали кімнатою, мов ножі. Вона здійняла вгору свої крихітні кулачки і зробила два кроки вперед, потрясаючи кулаками в нього перед обличчям. Незважаючи на її лють, в очах очевидно прозирав жах.

Едвард теж ступив до неї, і я стисла його руку, побоюючись за жінку. Та коли він перервав жінчину тираду, голос його здивував мене, особливо зважаючи на те, яким різким він був, коли вона не репетувала на нього. Тепер він був тихий, благальний. І не тільки: тональність його змінилася, він став грудним, на тон нижчим. Не думаю, що зараз він балакав по-португальському.

Якусь мить жінка здивовано витріщалася на нього, а тоді примружилась і прохарчала довге запитання тою ж таки невідомою мовою.

У мене на очах Едвардове обличчя стало сумним і серйозним, він кивнув. Вона відступила на крок і перехрестилася.

Він наблизився до неї, вказуючи в мій бік, а тоді поклав руку мені на щоку. Вона знову сердито відповіла, жести її були звинувачувальними, тицьнула в нього пальцем. Коли вона все сказала, він знову почав умовляти її тихим, наполегливим голосом.

Вираз її обличчя змінився — вона втупилась у нього з очевидним сумнівом, і поки він говорив, погляд її час від часу ковзав по мені. Едвард замовк, а вона, здавалося, про щось міркувала. Переводила очі з мене на нього й назад, а тоді несамохіть зробила крок уперед.

Руками вона прималювала кулю собі до живота. Я зацікавилася — а їхні легенди про хижих кровопивць нічого не говорять про це? Чи не може вона чого-небудь знати про істоту, яка зростає в моєму нутрі?

Цього разу вона зробила кілька цілком свідомих кроків уперед і поставила пару коротких запитань, на які Едвард знехотя відповів. А тоді своєю чергою поставив запитання — зовсім коротке. Вона мить повагалась і повільно похитала головою. Коли він знову заговорив, у голосі його було стільки болю, що я шоковано звела на нього очі. Обличчя його кривилося від муки.

У відповідь вона попрямувала до мене, поки не змогла дотягнутися до мене й покласти свою долоню повéрх моєї, яка лежала на животі. Вона вимовила одне слово португальською.

— Morte, — тихо зітхнула вона. Далі відвернулась, похиливши плечі, наче розмова зістарила її, та вийшла з кухні.

Моя іспанська була не аж такою примітивною, щоб не зрозуміти цього.

Едвард знову закам’янів, просто втупився вслід їй із мукою на обличчі. За кілька секунд долинув звук мотора з човна, який незабаром розтав удалині.

Едвард сидів нерухомо, допоки я не рушила до ванної. Тут він притримав мене за плече.

— Ти куди? — прошепотів він із болем у голосі.

— Почищу зуби.

— Не переймайся через те, що вона сказала. Все це просто легенди, давні брехні для розваги.

— Я нічого не зрозуміла, — мовила я, хоча то було не зовсім так. Та й чи можу я зараз зневажити навіть і легенди? Моє життя зусібіч стикалося з легендами. І всі вони виявилися правдивими.

— Я вже спакував твою зубну щітку. Зараз дістану.

Він поперед мене попрямував до спальні.

— А ми скоро їдемо? — гукнула я навздогін.

— Щойно ти будеш готова.

У спальні він бігав із кутка в куток, чекаючи, щоб знову запакувати зубну щітку. Тільки-но почистила зуби, я її вручила йому.

— Я віднесу валізи в човен.

— Едварде…

Він озирнувся.

— Що?

Я вагалася — хотілося хоч кілька секунд побути на самоті.

— Ти не міг би… взяти з собою трохи харчів? Раптом я знову зголоднію.

— Звісна річ, — відповів він, і погляд його зненацька пом’якшився. — Ні про що не