Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Воллер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:
на світі. Другого такого годі знайти.

Якби не ваш батько і не ви, я б поїхала з ним хоч куди. Адже Роберт просив, благав мене про це. Але я не могла, і йому вистачило чутливості й такту, щоб не втручатися в наше з вами життя.

Парадокс у тому, що, якби не Роберт Кінкейд, я не впевнена, що залишалася б на фермі ці всі роки. Завдяки йому за чотири дні я прожила ціле життя. Він подарував мені Всесвіт і з окремих частин зліпив одне ціле – мене. Ніколи я не припиняла думати про нього – ні на хвилину. Навіть несвідомо я відчувала його присутність. Він завжди був поруч.

Але від того мої почуття до вас і до вашого батька не згасали. Якщо на мить задуматися лише про себе, то я не знаю, чи правильно вчинила. Та коли взяти до уваги родину, то я цілком упевнена, що правильно.

Однак, щоб бути до краю чесною, маю сказати вам, що від самого початку Роберт збагнув усе. На відміну від мене. Тільки з часом я почала розуміти значення того, що зайшло між нами. Якби це сталося тоді, коли він стояв переді мною й просив мене поїхати з ним, то я, мабуть, не встояла б.

Роберт уважав, що світ зробився занадто раціональним і люди перестали вірити в магію, хоч мали б. Я часто питала себе, чи не була сама занадто раціональною, коли вирішила залишитися коло вас.

Не сумніваюся, що моє прохання про кремацію видалося вам химерною примхою дивакуватої старої жінки. Але, прочитавши листа від адвоката з Сієтла за тисяча дев’ятсот вісімдесят другий рік і мої нотатки, ви вже знаєте, чому я наполягла на цьому. Я віддала родині своє життя, а те, що зосталося від мене, нехай належить Робертові Кінкейду.

Річард, либонь, про щось здогадувався. Часом я питаю себе, чи не знаходив він, бува, конверта з манільського паперу, коли я тримала його вдома у комоді. Перед самісінькою смертю вашого батька я сиділа поряд з ним у демойнській лікарні і він сказав мені: «Франческо, я знаю, що ти теж мала свої мрії. Мені шкода, що я не зміг їх здійснити». То був найзворушливіший момент у нашому спільному житті.

Я не бажаю, щоб ви почувалися винними чи жаліли мене. І не тому пишу цього листа. Мені просто хочеться, щоб ви знали, як сильно я кохала Роберта Кінкейда. І прожила з цим усе своє життя, день за днем, рік за роком, – так само, як і він.

Ми більше ніколи не розмовляли одне з одним, проте між нами залишився такий міцний зв’язок, який тільки може бути між двома людьми. Я не годна дібрати слів, щоб правильно описати це. Якнайкраще про нас сказав сам Роберт: «Ми перестали бути окремими особистостями і разом створили третю істоту». Відтоді ніхто з нас не жив незалежно від тієї істоти. Але їй судилося блукати світом.

Керолін, пам’ятаєш, як ми одного разу страшенно посварилися через рожеву сукню? Ти побачила її в моїй шафі й захотіла вдягти. Казала, що я однаково не ношу цієї сукні, то чому б не віддати її тобі? Саме вона красувалася на мені того вечора, коли ми з Робертом уперше любились. Я зроду не була такою гарною, як тоді. Ця сукня – мій маленький безглуздий спогад про той час. Ось чому я більше ніколи не вбиралася в неї й не дозволила носити її тобі.

Коли Роберт поїхав звідси, я зрозуміла, як мало знаю про нього. Насамперед про його родину. Хоч, гадаю, за кілька тих коротких днів я довідалася майже про все, що справді важило багато. Роберт був єдиною дитиною в сім’ї, його батьки померли, а народився він у невеличкому містечку в Огайо.

Я навіть не впевнена, чи навчався він у коледжі або принаймні в школі, проте його інтелект був блискучий навіть у своїй первісній, невідшліфованій, я б сказала, містичній формі. О, ще він був військовим фотографом у складі морської піхоти на південному узбережжі Тихого океану під час Другої світової війни.

Колись Роберт мав дружину, але розлучився з нею задовго перед тим, як ми зустрілися. Дітей вони не нажили. Вона, здається, була музиканткою, виконавицею народних пісень. Його довгі фотоекспедиції в усі кінці світу стали затяжким випробуванням для їхнього шлюбу. У розриві він винуватив себе.

Другої сім’ї, як мені відомо, Роберт так і не завів. Тож я прошу вас ставитися до нього як до частини нашої родини, хоч як важко буде попервах сприйняти вам це. Мене принаймні завжди оточували близькі люди. А Роберт жив самотою. То було несправедливо.

Я б воліла – передусім з пошани до Річардової пам’яті, а також з уваги на людську схильність обговорювати чужі справи, – щоб усе так чи інакше лишалося таємницею родини Джонсонів. Утім, віддаю це на ваш розсуд.

Хай там як, але я не соромлюся того, що було між Робертом Кінкейдом і мною. Навпаки. Ці всі роки я кохала його без тями, однак сконтактуватися з ним спробувала тільки раз. Уже після того, як помер ваш батько. Тоді мені не вдалося знайти Роберта. Я боялася, що з ним сталось найгірше, і більше ніколи не наважувалася шукати його. Я не змогла перебороти того страху й зазирнути правді в очі. Тож уявіть собі, як я почувалася, коли тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року мені надійшла посилка з листом від адвоката.

Як уже казала, я сподіваюся, що ви зрозумієте все і не згадаєте мене лихим словом. Коли ви любите мене, то маєте шанувати й мої вчинки.

З Робертом Кінкейдом я відчула себе жінкою. Небагатьом жінкам пощастило зажити такої втіхи. Можливо, лише мені. Роберт був славний і щирий. Він заслуговує на вашу повагу, а може, й любов. Маю надію, що ви дасте йому і це і те. Адже по-своєму, через мене, він добре ставився й до вас.

Будьте щасливі, діти мої.

Мама

У старій кухні панувала тиша. Майкл глибоко зітхнув і глянув у вікно. Керолін спантеличено роззиралася довкола – на раковину, на підлогу, на стіл.

Коли вона заговорила, її голос був схожий на шепіт:

– О, Майкле, Майкле, подумай лишень, як їм було ці всі роки, коли вони так відчайдушно поривались одне до одного. Вона зреклася його заради нас і тата. А Роберт Кінкейд тримався осторонь, бо поважав її почуття – до нас. Майкле, це не вкладається в моїй

1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"