Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мости округу Медісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Мости округу Медісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мости округу Медісон" автора Роберт Джеймс Воллер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 34
Перейти на сторінку:
номер «Нейшенел джіоґрафік» з матеріалом про мости? Там були його знімки. Пригадай, як діти розповідали про чудернацького типа з камерами? Це він.

Майкл сів напроти неї, попустив краватку й розстебнув комір сорочки.

– Повтори, будь ласка, повільніше. Я не впевнений, що правильно зрозумів тебе.

Прочитавши листи, Майкл обшукав комору, а потім піднявся до Франчесчиної спальні. Він ніколи не бачив раніше горіхової скрині, а тепер витяг її, відкинув віко, спустився з нею в кухню й поставив на стіл.

– Керолін, ось його камери.

Під однією зі стінок скрині вони помітили запечатаний конверт із написом «Керолін або Майклові», виведеним Франчесчиною рукою, а між камерами лежали три оправлені шкірою зошити.

– Боюся, що не зможу читати цього листа, – сказав Майкл. – Прочитай мені вголос, якщо не забракне духу.

Керолін підпечатала конверт і заходилася читати.

7 січня 1987 року


Любі Керолін і Майкле!

Хоч я й почуваюся чудово, а все ж, гадаю, настав час, як то кажуть, дати лад своїм справам. Є одна річ, дуже важлива, про яку ви маєте знати. Ось чому я пишу цього листа.

Коли, переглядаючи вміст банківського сейфа, ви натрапите на адресований мені великий манільський конверт зі штемпелем тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року, то, я впевнена, відшукаєте, зрештою, й цього листа. Якщо можете, прочитайте його за кухонним столом. Ви швидко зрозумієте, чому я вас прошу про це.

Тяжко писати таке власним дітям, але я мушу. Просто є дещо вельми велике, вельми прекрасне, щоб померти разом зі мною. Отож, коли вам цікаво дізнатися про свою матір усе добре й погане, ця сповідь для вас. Та спершу наберіться мужності.

Як ви вже, певно, зрозуміли, його звали Робертом Кінкейдом. Його друге ім’я починалося на «Л», хоч я так і не довідалася, що ховається за тією літерою. Він був фотограф і приїздив сюди тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року, щоб знімати криті мости.

Пам’ятаєте, як хвилювалося місто, коли фотографії з’явилися в «Нейшенел джіоґрафік»? Можливо, ви пригадаєте, що саме тоді я передплатила цей журнал. Тепер ви знаєте причину моєї раптової цікавості до цього видання. До речі, я була з Робертом (несла один з його робочих рюкзаків), коли він знімав Кедровий міст.

Розумієте, я любила вашого батька. Тихою, спокійною любов’ю. Я знала це тоді, знаю й тепер. Він був добрий до мене й подарував мені найцінніший скарб – вас. Не забувайте про це.

Однак Роберт Кінкейд був чимось особливим, несхожим на жодного з тих, кого я бачила, про кого чула або читала у своєму житті. Мені несила зробити так, щоб ви зрозуміли його істоту до кінця, – це просто неможливо. По-перше, ви інші. А по-друге, треба бути поряд з ним, дивитись, як він рухається, чути, як розповідає про майже всохлу еволюційну гілку, що на ній бачить і себе. Можливо, вам стануть у пригоді мої записники та журнальні вирізки, але навіть цього буде недосить.

У певному розумінні він був несьогосвітній. Це найточніше слово, яким можна його описати. Мені він завжди видавався дивовижною істотою, що прилетіла на Землю на хвості комети. Рухами й тілом Роберт був подібний до леопарда. Він поєднував у собі неймовірну силу з душевним теплом та добротою. А ще він мав якесь таємниче передчуття трагічності. Він усвідомлював, що стає непотрібним у світі комп’ютерів, роботів та впорядкованого життя взагалі. Себе він уважав за «одного з останніх ковбоїв» (це його власний вислів) і називав старомодним.

Уперше я побачила його, коли він зупинився біля нашого будинку й запитав, як проїхати до моста Роузмен. Ви втрьох були тоді на ярмарку в Іллінойсі. Повірте, я не шукала собі ніяких пригод. Такі речі мене не обходили. Проте не минуло й п’яти секунд, як я вже знала, що жадаю бути з ним, хоч і не так сильно, як відчувала згодом.

І, будь ласка, не думайте про нього як про такого собі Казанову, що їздить з місця на місце, користуючись із довірливості сільських дівчат. Роберт зовсім інший. Насправді він був трохи сором’язливий, і до того, що трапилось, я причинилася не менше за нього. Ба навіть більше. Записку, покладену з його браслетом, написала я й почепила на мосту Роузмен, щоб він побачив її вранці. Як не брати до уваги фотографій, ці всі роки записка була для нього єдиним доказом, що я існую наяву, а не в його чарівних снах.

Я знаю, що діти схильні думати про своїх батьків як про людей, позбавлених статі, тож, сподіваюся, що ця сповідь не приголомшить вас і не затьмарить ваших спогадів про мене.

У нашій старій кухні ми з Робертом провели разом чимало годин. Ми розмовляли й танцювали при свічках. І, звичайно ж, ми любилися – там, і в спальні, і на пасовищі, і скрізь, де тільки бажала душа. Це були неймовірні, могутні любощі, які виходили поза межі можливого. Кілька днів ми майже не відривались одне від одного. Коли я думаю про нього, мені завжди спадає на розум слово «могутній». Саме таким він і був, як ми зустрілися.

Його силу я порівнюю зі стрілою. Я робилася цілком безпорадною, коли він оволодівав мною. Не слабкою, ні. Я не відчувала слабкості. Я просто була до краю переповнена його абсолютною емоційною та фізичною силою. Одного разу, коли я пошепки сказала йому про це, він відповів: «Я дорога, і я пілігрим, і всі вітрила на світі».

Згодом я зазирнула в словник. Одне слово [12] може мати кілька значень. Зачувши його, хтось уявляє собі сокола, хтось – чужинця, іноземця, а хтось – волоцюгу, блукальця, кочівника. Латинське «peregrinus», від якого воно походить, означає «незнайомець». Він був усе разом: і незнайомець, і чужинець у широкому розумінні цього слова, і блукалець. Останнім часом мені здається, що мав він і щось соколине.

Зрозумійте, діти, не все можна виповісти словами. Тому я лише бажаю, щоб одного дня ви змогли відчути те, що випало пережити мені. Хоч це, гадаю, малоймовірно. Зараз я, мабуть, скажу вкрай непопулярну в наш освічений час річ, а проте я глибоко переконана, що жінка не може бути наділена тією особливою силою, яку мав Роберт Кінкейд. Тож, Майкле, в тебе такого шансу немає. Що ж до Керолін, то, боюся, їй теж не пощастить, бо Роберт Кінкейд був тільки один

1 ... 29 30 31 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мости округу Медісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мости округу Медісон"