Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Єва! - я кричала і оминаючи людей,  бігла до дверей в під’їзд. На очах виступили сльози, а серце забилося з подвійною силою. Я мусила переконатися, що з подругою усе гаразд, інакше просто помру від цієї незрозумілої ситуації.  

Біля самого входу дорогу мені перекрив дорогу чоловік в формі пожежника, а поряд одразу зупинився Даня. 

- Вам туди не можна! - хмуро глянув на мене пожежник. 

- Але там моя подруга! - у відчаї закричала. - Там Єва! 

- Ви тут живете? - серйозно оглянув мене чоловік. - На якому поверсі? 

- Оля! - за моєю спиною почувся голос Єви і я відчула, що страх відступає. Швидко оглянулася і миттєво потрапила в міцні обійми подруги. Зрозумівши, що вона жива і здорова,  я мало не розплакалася від щастя. 

- Я в нормі, Оль. Мене не було в квартирі коли розпочалася пожежа. - заявила Єва. 

- А Іра? Де вона? - налякано глянула на подругу. 

- Уже їде сюди.  

- Як так сталося, що почалася пожежа? - серйозно запитав Даня. - В квартирі ж нікого не було.. 

- Не знаю. – зітхнула Єва. - Головне щоб ніхто не постраждав. А тоді вже розберемося. 

Іра з’явилася тоді, коли пожежники уже закінчили гасити вогонь. Саме її і покликали для того щоб заповнити якісь папери і повідомити причину займання. Ми з Євою стояли в стороні тримаючись за руки і навіть не відчували наскільки холодно було на вулиці. Просто дивилися вгору на темні вікна квартири і все ще перебували в якійсь прострації.  

- Ти як? - стурбовано запитав Даня, поглядаючи на мене. - Не замерзла? 

Я змогла лише головною кивнути, що все добре. Але насправді я вже почала задумуватись над тим, що зігрітися сьогодні не вийде.  

Іра повернулася через хвилин двадцять, зла і сильно втомлена. Схоже і вона зрозуміла, що проблем дуже багато. 

- Ну що там? - першою не витримала Єва. - В чому причина займання? 

- Проводка перегоріла. -  буркнула Іра і підняла погляд вгору. - Ми можемо зайти щоб зібрати те, що вціліло.  

Мешканці будинку розійшлися уже давно, тому що на вулиці було дуже холодно, та й година перейшла за північ. Мені теж хотілося опинитися зараз в теплій квартирі і нарешті прийняти гарячий душ. Та коли ми з дівчатами зайшли в чорну від сажі і диму квартиру, моє серце впало кудись вниз. Найгірше постраждала саме кухня і вітальня. Кімната Єви залишилася цілою, але неприємний запах диму не давав нормально дихати. Через розбиті вікна в квартиру залітав вітер і сніг, і чомусь складалося враження, що на вулиці було тепліше. Ще учора ми з Євою сиділи на цій кухні і пили чай, а сьогодні сюди було страшно зайти.   

- Ір, що тепер робити? - голос Єви тремтів і я вперше бачила її такою розбитою. - Тут жити не можливо. 

- Збери одяг, який найменше постраждав. - стримано відповіла Іра, витягуючи з шафи свої речі. - Я зараз зателефоную  до  своєї подруги. Оля, тобі скоріш за все доведеться повернутися в гуртожиток.   Я навіть уявити боюся, скільки часу займе  ремонт.  

Почувши  про гуртожиток я відчула, як серце вдруге робить кульбіт. Я то знала, що тепер в гуртожиток мене ніхто не візьме, адже я сама відмовилася від свого місця. Говорити про це дівчатам я не стала, адже у них і без мене купа проблем. Мовчки зібрала свої речі, які наскрізь пропиталися запахом диму і закинула усе це добро в невеличку сумку. 

- Допомога потрібна? - на порозі кімнати з’явився Даня і я лише зараз згадала про те, що він був поряд.  

- Я домовилася з Вікою. – поряд з ним зупинилася Іра. - Сьогодні переночуємо у неї, а завтра вона знайде для нас житло. Оль, нажаль місць лише два. Ти точно зможеш в гуртожиток повернутися? 

- Звісно, не хвилюйся. - якомога впевненіше відповіла і зловила на собі здивований погляд Дані.  

- Єва, зараз за нами приїде таксі. - заявила Іра. - Давай швидше! Дань, проведи будь -  ласка Олю до гуртожитку. Щоб я не хвилювалася. 

 - Без проблем! - швидко погодився хлопець. - Можете спокійно їхати. 

Іру така відповідь влаштувала і  тому вона зі спокійним серцем відправилася допомагати сестрі. Коли їй на телефон прийшло повідомлення про те, що таксі приїхало,  нам довелося розпрощатися.  

Коли ж в квартирі залишилися лише ми з Данею я відчула, як починають тремтіти руки. Усе навколо здавалося кадрами з фільму жахів, ще й вітер завівав  зовсім поряд.  

- Чому ти не сказала, що в гуртожиток не можеш повернутися? - перше, що він запитав. 

- Ти ж сам бачиш в якому вони стані. - зітхнула. - До того ж, я сама винна у тому, що тепер залишилася без даху над головою. Хотіла самостійності але не врахувала, що не все так просто. 

- І що тепер робитимеш? Тут жити не можливо. - нахмурився Даня. 

- Я не знаю. - втомлено відповіла і міцніше перехопивши сумку підійшла до хлопця. - Сьогодні доведеться залишитись тут, кімната Єви майже не постраждала. А завтра спробую знайти хоч якесь житло.  

- Жартуєш? В квартирі вітер гуляє! - незрозуміло чому розізлився Даня і несподівано вихопив з моїх рук сумку. - Залишишся сьогодні у мене. Ходімо! 

- Що?! - поки до мене доходила суть слів хлопця,  Даня уже встигнув вийти з квартири і чекав мене біля ліфту. - Дань, я не можу.. Тобто.. Мені не зручно тебе тривожити... 

- Перестань! - хлопець вихопив з моїх рук ключі від квартири і швидко її зачинив. - Я не дозволю тобі спати тут. І це не обговорюється. 

Я мовчки зайшла за хлопцем в ліфт і задумалася над тим чи правильно зроблю залишившись у нього на ніч. Не хотілося бути нав’язливою, але з іншого боку у мене не було іншого вибору. 

- Я залишуся лише сьогодні. -  якомога впевненіше сказала. - А завтра постараюся знайти нове житло.  

- Чому так боїшся залишитися зі мною на одинці? - посміхнувся Даня, притримуючи для мене вхідні залізні двері. - Я не кусаюся, сонце. 

- Справа не в цьому. - швидко відповіла. - Я просто не хочу здаватися нав’язливою. Ми лише кілька днів разом, а я уже ночувати в тебе напросилася. Насправді я не така..