Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Привіт! - залетіла в кафе і обтрусила сніг. 

- Привіт! - помахала мені Діна, яка якраз протирала столи. - Готова працювати? 

- Звичайно! - впевнено заявила і побігла переодягатися.  

Так як за вікном розгулялася справжня зима, усі хотіли  тепла. Саме тому в кафе було багато відвідувачів. Офіціанти швидко бігали поміж столиків і намагалися встигнути обслужити усіх. Я теж хотіла добре виконувати свою роботу і відчувала, як сильно гудуть ноги, та й руки болять. 

Після того,  як кафе зачинилося я перевдягнулася в свій одяг і отримала сьогоднішню винагороду за роботу від Діни. Дівчина заявила, що працюю я добре і це неабияк мене втішило. 

Та ще більше я зраділа, коли побачила біля входу Даню з моїм пакетом в  руках. Хлопець стояв посеред засніженої вулиці і пританцьовував на місці від холоду. Пухнасті сніжинки вкрили його чорну шапку і куртку. 

- Привіт! – я зупинилася поряд і не втримавшись сама поцілувала хлопця. -  Ой, у тебе губи холодні! 

- А в тебе гарячі! – усміхнувся Даня і знову мене поцілував. - Мені приємно спостерігати за тим, як ти усміхаєшся. А ще розуміти, що тепер ти не замерзнеш від холоду. 

- Це точно. -  хмикнула. - Ходімо швидше, а то дуже холодно.  

Ми взялися за руки і попрямували засніженою вулицею. Навколо кружляли сніжинки і рідкі перехожі пробігали поряд,  поспішаючи якнайшвидше опинитися  вдома. А я тихо мліла від близькості Дані і відчувала себе найщасливішою дівчиною на землі.  Навіть проблеми з батьками відійшли на другий план, про це і завтра подумати можна, коли Дані не буде поряд.    

- Що це там відбувається? - напружено запитав Даня і тим самим повернув мене в реальність.  

Я розгублено завмерла розглядаючи як із вікон однієї з квартир валить дим і видно полум’я.  На вулиці стояло багато людей, схоже це були мешканці цього будинку. Пожежники якраз розмотували шланг і щось кричали один до одного, а я налякано вдивлялася в вікна на дев’ятому поверсі і з жахом розуміла, що це наша квартира горить. 

- Оль, це ж ваші вікна.. - розгублено глянув на мене Даня. 

Я не могла говорити. Язик відмовлявся ворушитися, як і усе тіло. Заледве витягнула з сумки телефон і не з першого разу змогла набрати номер Єви. Поки слухала гудки все ще сподівалася, що подруга не постраждала. Але слухавку так ніхто і не підняв, а я зрозуміла, що зараз просто розплачуся від жаху, що стискав серце. 

- Оль, ти тільки не хвилюйся. - серйозно глянув на мене Даня. - Я впевнений, що Єва десь тут. Нам треба лише... 

Що там нам треба я не послужила. Просто зірвалася з місця і оминаючи людей побігла до під’їзду. Було дуже страшно уявляти, що Єва зараз там, де палає вогонь. Та ще гірше було розуміти, що я можу більше її не побачити.