Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Дань, може ти все ж таки поясниш, куди ми їдемо? - я здивовано дивилася на дорогу перед собою і ніяк не могла зрозуміти, що придумав цей хлопець. А ще мене дивувало, чому хлопець позичив для своєї місії машину Іллі. 

- Це сюрприз, сонце. – усміхнувся Даня. - Просто наберися терпіння. 

Ага, легко йому говорити, а я просто згорала від нетерпіння дізнатися куди ж ми їдемо. Коли Даня зупинив машину на стоянці торгового центру,  мені в голову почали закрадатися сумніви. Радіти різко пере хотілося, як і виходити з машини.     

- Ти чого? - здивовано глянув на мене хлопець. - Потрібно пришвидшитись,  якщо хочеш встигнути до початку другої лекції. 

- Що ти придумав, Дань? - серйозно глянула на хлопця. - Тільки чесно. 

- Оль, я не можу дивитися на те, як ти замерзаєш в цьому одязі і при цьому вдаєш, що усе круто. Я просто хочу щоб моїй дівчині було комфортно. Хіба це погано? - запитав хлопець. 

- Я не хочу бути твоєю утриманкою. Тобі ж теж доводиться працювати для того щоб оплатити житло і особисті примхи. А тут ще й я на голову звалилася.  

- Окей! - Даня повністю обернувся в мій бік і зосереджено заглянув в очі. - Тоді я куплю тобі усе необхідне, а ти повернеш мені гроші коли вони у тебе будуть. Реально, мала, я не можу дивитись на те, як ти намагаєшся вдавати з себе сильну. Тепер у тебе є я і тобі варто до цього звикнути. 

- Ну добре. - все ж таки погодилася  але лише тому, що не хотілося ображати Даню. До того ж його останні слова добряче мене збадьорили. - Але я обов’язково усе поверну. 

- Як скажеш, сонце. - хмикнув хлопець  і поцілував мене в губи. - А тепер ходімо, у нас мало часу. 

В торговий центр я заходила з твердим наміром купити лише куртку і взуття, але Даня чомусь вирішив, що мені потрібні ще й  нові джинси, теплий светр і шапка з рукавицями.  

- Дань, це дуже дорого. - розгублено витріщилася на хлопця,  коли ми підходили до каси з усіма цими речами.  

- Оль, ми ж наче усе обговорили. - серйозно глянув на мене хлопець. - Я хочу щоб моя дівчина не мерзнула в таку погоду, особливо тоді, коли мене не буде поряд. Ходімо, я заплачу за усе. 

В результаті ми купили усе, що вибрав для мене Даня. Коли ми виходили на вулицю, я відчувала величезне щастя від того, що цей хлопець мій. Тепер я не сумнівалася в тому, що він вмів бути милим і добрим. А ще мені здалося, що я люблю його ще більше, після такого прояву уваги. 

Нову теплу куртку і чоботи я одягнула ще в магазині, а решту речей ніс в пакеті Даня. Уже в машині я не втрималася і першою поцілувала хлопця.  

- Спасибі тобі я все це. Я.. дуже щаслива. - щиро відповіла. 

- Було б краще,  якби ти не повертала мені гроші за ці речі. – усміхнувся  Даня. – Все таки будь - якому хлопцеві буде не сильно приємно, якщо його дівчина почне віддавати гроші за подарунки. 

- Я просто не можу по  - іншому. - повела плечиком і поглянула на годинник.  - Дань, я запізнююсь! 

- Уже лечу! - засміявся хлопець і машина виїхала на дорогу. - Оля, я хотів запитати, чи плануєш ти миритися з батьком. 

- Не знаю. Для нього примирення настане лише тоді, коли я заберу документи з універу і повернуся додому, а я цього не хочу. Від коли себе пам’ятаю, тато завжди занадто сильно мене контролював. Того не роби, з тим не дружи, туди не ходи. Хорошого мало, якщо чесно. Коли була малою, думала, що у всіх так, але з часом почала розуміти, що у тата якась не правильна любов. І це лякало трохи. Лише зараз я відчула, що не має цього ковпака над головою і це дійсно круто.  

- Ти молодець, сонце. Не кожна дівчина наважиться почати нове життя без підтримки з боку сім’ї. - Даня взяв мою руку в свою і легенько стиснув. 

 - Мені дуже пощастило познайомитись з Євою, вона чудова дівчина. – широко усміхнулася згадавши подругу.   - А ще з Іллею, він милий і друг хороший. 

- Ілля закоханий в тебе по вуха. - несподівано випалив Даня. - Знаєш,  я до останнього був впевнений, що ти вибереш саме його. І можливо так би і було, якби я не втрутився.  

- Ілля хороший, але я його не люблю. І гроші його мене мало цікавлять. – відповіла спокійно. - Навіть якби ти не втрутився, я б не змогла відповісти йому взаємністю. Не можна обманювати того, що справді дорогий. 

- Як цікаво. - хмикнув Даня і чомусь міцніше обхопив кермо своїми довгими пальцями.  

Що там йому так цікаво я так і не змогла дізнатися, тому що ми якраз зупинилися біля входу в університет. 

- Мені треба бігти. - обернулася до хлопця. - Спасибі ще раз. За все. 

- Для тебе все, що завгодно. - усміхнувся Даня і ніжно мене поцілував. - Біжи, а то справді запізнишся. Я принесу твої речі в кінці зміни в кафе. Заодно і додому проведу.  

Така перспектива,  знову зустрітися,  мені неабияк сподобалася.  В універ я влетіла мало не на крилах і зовсім не звертала увагу на те, що творилося навколо. Як тільки залетіла в аудиторію, то одразу зловила на собі пихатий погляд Валентини. Та зараз навіть ця сучка не могла знищити мого чудового настрою. 

- Ого! А Даня постарався! - хмикнула Єва, коли я зняла куртку і повісила її спинку крісла. - Чесно кажучи я була впевнена, що ти і його  відшиєш, як і мене. Але у цього хлопця схоже свої методи переконання.  

- Ми домовилися, що я з часом поверну йому гроші. - одразу ж заявила.  

- Ага, а він їх візьме. - усміхнулася Єва. - А якщо чесно,  то ти молодець, що прийняла його допомогу. Хлопець реально за тебе хвилюється і це так.. мило. З вас може вийти класна пара в майбутньому.  

- Я теж на це сподіваюся. - швидко відповіла.  

Нашу розмову довелося завершити, тому що в аудиторію зайшов викладач. Після цієї пари Єва заявила, що у неї справи і на сьогодні її перебування в універі закінчилося.  

Після пар я одразу ж відправилася в кафе, щоб приступити до роботи. Уже не терпилося працювати, щоб підзаробити ще трохи грошей. На вулиці розпочався справжній снігопад і довелося ще й капюшон накинути щоб сніг не залітав під комір.       Та в куртці, яку подарував мені Даня було тепло і добре. І можливо вся справа полягала у тому, що куплена ця річ з любов’ю і турботою.