Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Дякую! - широко усміхнулася і на емоціях обняла цю дівчину. 

- Ти мила. - засміялася Діна.  -Якщо будеш добре працювати, то отримуватимеш набагато більше. А зараз біжи додому, уже пізно.  

Попрощавшись з тими хто ще був в кафе,  я вийшла на вулицю і розгублено завмерла. Усе навколо було припорошено снігом, а холодний вітер не приємно пробирався під куртку. Накинувши на голову капюшон, який мало рятував від холоду,  я ступила на слизький асфальт і одразу ж мало не впала. Мої кеди не були призначені для катання на льоду. 

Чиїсь руки миттєво схопили мене за талію і лише завдяки цьому я змогла встояти на ногах. Здивовано і трохи розгублено витріщилася на  свого рятівника, яким виявився Даниїл. 

- Ти що тут робиш? - запитала, а в середині почало розростатися знайоме тепло. 

- Прийшов по тебе. - просто відповів хлопець. - Єва сказала, що сьогодні ти почала працювати, тому я вирішив провести тебе додому. Не хочу щоб моя дівчина ходила сама темними вулицями. 

- Ого! Це так.. Приємно. - широко усміхнулася і не втримавшись сама поцілувала хлопця.   

- Це точно. - відповів Даня і взявши мою руку в свою,  повів темною вулицею. - Як тобі перший день? 

- Мені сподобалося. - швидко відповіла. - Звісно, ноги гудуть, але це дурниці. Сьогодні я заробила перші двісті гривень в своєму житті. Це таке круте відчуття, що словами не передати. 

- Я тебе розумію. - хмикнув Даня. - У мене теж так було. 

- Ти також десь працюєш? - зацікавилася.  -Просто я лише зараз зрозуміла, що майже нічого про тебе не знаю.  

- Свого часу я працював барменом. Після цього допомагав другові автомобілі ремонтувати. А зараз кілька разів на тиждень Ілля бере мене з собою в офіс. Там у нас є свої власні бізнес - плани над якими ми працюємо і  отримуємо не погані гроші. -  розповів Даня. 

Коли ми зупинилися біля мого під’їзду,  я вже не відчувала власного тіла. Зуб на зуб не попадав від холоду і навіть близькість Дані не зігрівала. 

- Ти замерзла. - нахмурився хлопець. - Чому не  одягнулася тепліше? 

- Мій одяг залишився вдома і я не можу його забрати. – чесно зізналася, тому що не хотіла постійно пояснювати, чому ходжу одягнута не по погоді. - Доведеться трішки помучитись. От зароблю грошей і куплю усе необхідне.  

- Зрозуміло. - відповів Даня і ніжно поцілував мене в губи. - Біжи додому, не хочу щоб ти захворіла. 

І як би сильно мені не хотілося ще трішки постояти в обіймах хлопця, та я розуміла, що захворіти зараз не варіант. Тому попрощавшись забігла в під’їзд і відчула, що холод починає відступати. Удома одразу прийняла душ і попила гарячого чаю в компанії Єви. Я щасливо розповідала про свій перший робочий день, а подруга щиро за мене раділа. 

Наступного ранку я заледве змогла переставляти ноги. Усе тіло нило і хотілося знову повернутися в ліжко. Та попереду мене чекало навчання, а тоді ще й робота. Виглянувши в вікно я остаточно засумувала. Снігу випало доволі багато, а я знову в кедах і тонкій куртці. З дому вийшла трохи скоріше за Єву, тому що не хотіла щоб вона бачила мій одяг. Я знала, що подруга знову буде давати мені гроші, а я не могла їх взяти тому що і так жила безкоштовно у неї в квартирі.  

Як тільки я вийшла на вулицю, то одразу відчула, як мороз пробирається під куртку. Доволі не приємне відчуття, якщо чесно. Та коли я побачила біля під’їзду знайомий автомобіль, то і про холод забула. Це була машина Іллі і я не могла зрозуміти, що він тут забув з самого ранку.  

Та коли двері з боку водія відкрилися і на вулицю вийшов не Ілля, а Даня, я остаточно розгубилася. Хлопець не надто весело оглянув мій зовнішній вигляд, а коли наблизився,  міцно обняв і поцілував. 

- Що ти тут робиш? - не змогла втриматись від запитання. 

- У мене для тебе сюрприз. – усміхнувся Даня. - Але для того щоб його побачити доведеться прогуляти першу пару. То як? Готова? 

- З тобою так. - впевнено кивнула все ще не до кінця розуміючи, що відбувається.