Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Наступного ранку мій настрій зовсім не покращився. За вікном продовжував накрапати дощ і я розуміла, що з теплими днями треба попрощатися до весни. А так як я не встигнула з’їздити додому і забрати теплі речі, в своїй тонкій куртці і кедах доведеться ходити до того часу, коли влаштуюсь на роботу і отримаю свою першу зарплатню.  

До універу ми з Євою прийшли, ховаючись під однією парасолею. Як тільки зайшли в аудиторію я спіймала на собі високо мірний погляд Валентини, але зараз ця дівчина хвилювала мене менш за все.  

Усю пару я старалася записувати слова викладача, але думки постійно відлітали кудись в інший бік. Я хвилювалася перед сьогоднішньою співбесідою і все ще сподівалася, що хтось з батьків зателефонує. Та телефон мовчав і від розуміння того, що батько справді сильно образився,  я не знаходила собі місця.  

На великій перерві Єва запропонувала навідатись в їдальню, але апетиту не було і я сказала, що залишуся в аудиторії. Подруга нахмурилася, але на щастя сперечатися не стала. Залишившись в майже порожній аудиторії,  я витягнула свій старенький телефон і поглядаючи на чорний екран боролася з бажанням набрати маму.  

Несподівано поряд зі мною на столі з’явився стаканчик з кавою і булочка з нашої їдальні. Від здивування я навіть забула,  що хотіла зробити і розгублено витріщилася на Даню, що стояв біля моєї парти. 

- Привіт! - усміхнувся хлопець. - Я чекав тебе в їдальні, але Єва сказала, що ти не голодна. 

- Привіт! - усміхнулася у відповідь. Увага з боку Даниїла була настільки приємною, що дух перехоплювало. - Спасибі за це. 

- Без проблем. - хлопець сів на місце Єви поряд зі мною і прискіпливо оглянув моє обличчя. - Я знаю, що не маю права запитувати... Але...я хвилююся за тебе, тому хочу знати, як пройшла зустріч з батьками. 

- Тато розізлився і вигнав мене з дому. - відповіла і зробила ковток кави. - Тепер доведеться влаштуватися на роботу щоб мати власні кошти. Я не покину універ про який так довго мріяла. 

- Ти молодець.-  несподівано Даня поклав свою руку мені на плече і погладив волосся. - Якщо буде потрібна допомога, то я теж готовий допомогти. Ми ж тепер пара. 

Хлопець повільно нахилився до мого обличчя і легенько поцілував в губи. Я розгублено дивилася в його сині очі і відчувала, як настрій по троху піднімається вгору.  

Коли хлопець пішов я з’їла булку і запила її кавою. Після такого милого моменту хотілося вірити, що тепер усе буде добре.  

Коли пари закінчилися ми з Євою відправилися на співбесіду в кафе. Цей заклад знаходився в десяти хвилинах ходьби від нашого дому і це неабияк мене тішило. Працював він до десятої і мені не сильно хотілося вештатися нічними вулицями міста.    

Як тільки ми опинилися всередині, то склалося враження, що потрапили в справжній вулик.  Відвідувачів було дуже багато, а офіціанти носилися поміж столиків як навіжені. Єва впевнено взяла мою руку в свою і повела в бік кухні. На нас зовсім не звертали уваги і це було трохи дивно. Зупинившись біля звичайних пластикових дверей, Єва мені під мигнула і потягнула за собою всередину. Вже за мить ми опинилися в невеличкому кабінеті, де був стіл і стелаж заставлений папками. За самим столом сиділа доволі молода блондинка з короткою стрижкою і переглядала щось на паперах. Побачивши нас вона при підняла одну брову і зацікавлено оглянула з голови до ніг. 

- Привіт! Я сестра Іри, ми на рахунок роботи. - заявила Єва.  

- Привіт! - відповіла дівчина. - Мене звати Таня, я адміністратор цього закладу. Працівники нам справді потрібні.  

- Я Оля. – вийшла вперед і натягнуто усміхнулася. - Це я роботу шукаю. 

- Круто! Досвід роботи є? - одразу перейшла до діла Таня. 

- Ні, я ніде не працювала. - повела плечами. - Але швидко вчуся. 

- От зараз це і перевіримо. - хмикнула Таня. - Сьогодні попрацюєш на пів ставки, побачимо як ти справляєшся. Якщо мені усе сподобається, будемо говорити. 

Ну нічого собі! Я навіть не думала, що усе буде так швидко. Єва побажала мені удачі і відправилася додому, а я потрапила під вплив самої адміністраторки закладу. Таня відвела мене в роздягальну, видала форму і поки я перевдягалася, розповідала мої обов’язки.    Через хвилювання я мало що запам’ятала, але чудово розуміла, що вчитися доведеться находу.  

Далі ми вийшли в коридор, де на нас мало не налетіла висока рудоволоса дівчина з  підносом в руках.  

- О, Діна! Ти мені якраз і потрібна! - зупинила її Таня. - Віддаю в твої руки нову працівницю. Покажеш їй тут усе і розкажеш. До речі, її Оля звати. 

- Окей! - кивнула та сама Діна. - Погнали, Оля! 

Я навіть відповісти нічого не встигнула, а її уже як вітром здуло. Довелося добряче побігати щоб знайти її серед такої великої кількості людей. В результаті, я майже годину ходила за Діною хвостиком і слухала її настанови. Радувало те, що дівчина виявилася доволі хорошою і не нервувала через те, що я дечого все ж таки не розуміла.   

Ближче вечора мені видали власний записник і відправили в вільне плавання. Було трохи страшно приймати своє перше замовлення, але одночасно і приємно. До цього часу я ще ніколи не заробляла гроші власною працею і тепер відчувала моральне піднесення від того, що можу дати собі раду.  

В кінці робочого дня людей в закладі уже не було і усі офіціанти взялися за прибирання. Я встигнула познайомитися з усіма своїми колегами по роботі і ці молоді люди теж виявилися студентами.    

- Ну як тобі у нас? – запитала Діна, коли ми переодягалися.  

- Ноги гудуть і голова теж. - чесно зізналася. - Але мені сподобалося. 

- От і чудово! – хмикнула Діна. - Тоді чекаємо тебе завтра о четвертій. А це за твою роботу сьогодні. 

Я навіть подумати не могла, що за сьогоднішню роботу ще й зарплатню отримаю. Діна вручила мені двісті гривень, а я стиснула їх настільки сильно в кулаку, наче це було щось найцінніше в моєму житті. Мої перші зароблені гроші.