Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Оль, ну як пройшло? - не встигнула я навіть в кімнату зайти, а Єва уже стояла в коридорі. - Ой, ти чого така мокра? 

- Під дощ потрапила. - відповіла, стараючись не зустрічатися з нею поглядами. Якщо побачу в очах подруги співчуття, більше не зможу стримувати сльози.  

- Що батьки сказали? Сильно розізлилися? - Єва слідувала за мною до кімнати і схоже не збиралася відступати без відповіді.  

- Вони не хочуть мене бачили. Тато сказав, щоб я не поверталася додому і жила без них. - відповіла і сіла на ліжко. З мокрого волосся стікала вода і тіло бив озноб. Та зараз це хвилювало мене найменше.  

- Ну і нехай! - бадьоро заявила Єва. - Давай ти зараз сходиш в душ і одягнеш сухі речі, а потім ми з тобою поп’ємо чаю і вирішимо, що робити далі. - Ти тільки не падай духом, усе буде добре. 

Скориставшись словами Єви я справді відправилася в душ. Під гарячими струменями води загальна слабкість відступила і стало не так боляче. Замотавшись в теплий халат я попрямувала на кухню, де уже зачекалася Єва. Дівчина налила мені гарячого чаю і поставила на стіл.  

- У мене тут з’явилася ідея знайти тобі роботи. Знайома Іри працює адміністратором в кафе. Туди на роботу потрібні офіціанти. Як тобі така ідея? І без батьків зможеш прожити. - заявила Єва. 

- Я боюся, що не зможу поєднувати навчання з роботою. – замислилася. - Я мріяла про цей університет, тому не знаю, як буде правильно. 

- Це не проблема, сонце. – махнула рукою Єва. - Половина студентів після пар відправляється  на роботу. Нехай твої батьки побачать, що ти можеш без них прожити. А якщо будуть труднощі, то я допоможу тобі фінансово. Ти тільки не соромся, говори. 

- Дякую тобі. - не втримавшись я обняла Єву. - Ти навіть не уявляєш, як сильно мені допомагаєш.  

- Завтра я піду з тобою на співбесіду. Разом не так страшно буде. – весело заявила Єва. 

Саме в цей момент з кімнати почувся дзвінок мого телефону. У мене все ще була надія, що телефонує саме мама або тато. Та коли я взяла телефон в руки і побачила на екрані номер Дані, навіть не зрозуміла, радіти мені чи плакати.  

- Ти не збираєшся відповідати? Схоже хлопець дійсно хвилюється. - поряд зупинилася Єва,  очікуючи моїх дій. 

- Я не хочу розповідати йому про  свої проблеми. Це.. занадто особисте. - зітхнула і з надією глянула на подругу. - Можеш підняти і сказати, що я уже сплю? Не хочу щоб він хвилювався. 

- Можливо краще все таки тобі? Якщо ти дійсно хочеш бути з цим хлопцем то треба одразу дати йому зрозуміти куди він потрапив. Не думаю, що Даню злякають твої проблеми. А от його підтримка була б доречна. 

- Я не можу.. - видихнула і передала телефон Єві. - Не сьогодні так точно. 

- Окей! - не стала наполягати дівчина і відповіла на дзвінок. - Привіт, Дань! Ні, вона вже спить. Не знаю, засмучена прийшла. Думаю, що ти сам зможеш завтра у неї розпитати.   Ага! І тобі! 

Єва повернула мені телефон і сіла на ліжко поряд. Як би сильно я не старалася бути холоднокровною, та надовго мене не вистарчило.  

- Що він сказав?-  обернулася до Єви, яка наче тільки цього запитання і чекала.  

- Хвилюється. Хоче поговорити з тобою завтра. - відповіла Єва. - Сподіваюся, що наступного разу ти не будеш тікати від цієї розмови.  Даня хороший хлопець, хоча інколи поводиться як  мудак. 

- Добре, я розповім йому усе. - погодилася. - Якщо завтра він ще захоче дізнатися правду.