Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

Вона вмилася, залізла на сидіння, згорнулася калачиком і додала:

-Поїхали, будь ласка!

            Весь шлях до хати обоє мовчали. Про що думав водій здогадатися складно, а ось Стьопка перебувала у нечуваному жаху. Це тільки в кіно смішно потрапити в стороннє тіло. А за фактом, жінка досі відчувала чужу тугу, страх та самотність. Гидке почуття. «Як я потрапила до того тіла і як повернулася? Лукерія ні про що таке не попереджала!»   

Машина пригальмувала біля будинку. Жінка сіла, упорядковуючи волосся і подивилася на водія. Роман, все ще блідий, озирнувся до неї і попросив:

-Не кажіть, будь ласка, Антону Вадимовичу! - благання було в його голосі. Стьопка одразу і здогадався. Звісно! Блакитні очі Зойки недаремно здалися їй знайомими. Донька олігарха Грізного! «Встряв, ти, Романе!»

-Це не моя справа! - запевнила вона молодого чоловіка, - тільки ти вже з весіллям не тягни!

-Як, з весіллям? - у Романа мало очі не повилазили.

-Страшно? - поспівчувала жінка, вона чудово розуміла страх водія, який посмів переспати з дочкою боса. Причому такого боса! - Але ж від долі не втечеш!

-Він же мене те саме! – хлопець провів рубом долоні по горлу, – він же за Зойку…

-Ти її любиш? – перебила жінка.

-Люблю! Але це безперспективне кохання! Хто я, хто вона?

-Проґавиш долю – все життя шкодуватимеш!

-Хто ви? Звідки знаєте? - Роман мало на крик не зірвався.

-Не важливо хто я, просто повір: тобі треба якнайшвидше одружитися з Зойкою, більшого не скажу! - і вийшла з машини.

            Роман вибрався за нею за кілька секунд. Відкрив багажник і тремтячими руками почав вивантажувати речі. У повному мовчанні відніс їх на поріг дверей, ще раз підійшов до Степанії і запитав:

-А ви бабка?

-Що? Здурів? - образилася жінка, - яка я тобі бабка?

-Тоді звідки знаєте? - ось причепився, так причепився.

-Даром передбачення володію! – а що ще йому сказати? Не про Свирянку ж розповідати.

-А... Ви не бачите, скільки мені жити залишилося?

-Та добре все буде! - Стьопка навіть по плечу хлопця погладила. Він сумно зітхнув, сів у авто і поїхав.

***

-Я вдома! - крикнула з порогу. Душу повільно заповнювала радість. Приємно було повернутись. Степанія сама собі вразилася, виявляється скучила за своїм дивним будиночком.

-Господарочко! - пролунав веселий голос Лукерії, по волоссю погладила Кропивка, а Єгорич пробасив:

-Речі до опочивальні знести, панночко?

-Знести, Єгорович! Тільки НЕ їсти! Ти мене зрозумів?! Не їсти!

-Вибачте, панночко! – затягнув звичне.

-Ой, ну тебе, Єгорич! - розсміялася Стьопка, а потім додала серйозніше, - пішли на кухню, Лукеріє, розмова є!

            Розташувавшись за столом, жінка розповіла все, що сталося. І про нового нареченого і, найголовніше, про неймовірне вторгнення до чужого тіла.

-Срав тобі пес! – вилаялась Лукерія.

-Це ти натякаєш, що все погано?

-Не знаю! Сама зачудилася...

-Погано,  я сподівалася, ти проясниш ситуацію! Припущення є?

-Дай поміркую… - задумалася охоронниця, - може твій дар від того, що довго спочивав, зміцнів? І так себе проявляє?

-Не вистачало мені ще такої «радості»! - засмутилася жінка, -що тепер спокійно вулицями не ходити, а то прихопить, в інше тіло понесе?

-Не знаю я! – повторила Лукерія.

-А хто знає? Що мені робити? У кого спитати?

-Може згодом пройде…

-Гадство...

-Треба скоріше за справу взятися! З'єднувати душі, та дивись саме мине! – радила охоронниця.

-Сьогодні ввечері спробую! - пообіцяла Стьопка, - я привезла гачок з нитками. Повернуся із побачення і…

«Ні два, ні півтора»

           До обумовленого з Грізним часу залишалася година, як Стьопка завершила приготування. Абияк вимилася у балії, лаючись на відсутність зручностей. За допомогою Кропивки гарно вклала локони, торкнула губи безбарвним блиском, навіть нігті нафарбувала. Побачення все-таки! Степанія востаннє ходила на побачення ще... мабуть, років... не згадала, загалом, скільки років тому.

            Вбрання обрала скромне, та таке, щоб у разі раптового помутніння розуму, легко не знялося.

            Було у неї вбрання одне... Комбінезон із щільної чорної тканини. Позаду на ґудзиках, збоку на блискавці. Якщо не знати, як його знімати – ніколи не здогадаєшся. Але гарний при цьому. Широкі штанини приховували недоліки нижньої частини фігури, високий пояс візуально робив талію вужчою, а верх виробу був скомбінований з шифоновою тканиною темно-синього кольору і надавав наряду статус святкового.