Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Степанія вдягала його лише один раз, до театру. Але провозившись у туалеті півгодини вирішила, що більше – нізащо! Ледь не зганьбилася.

            Але випадок змушував, тому вбранню був дарований ще один шанс. Про себе Стьопа вирішила, що пити на побаченні не буде, щоб уникнути походів у туалет. Втім, затримуватись на побаченні теж не варто!

            Так от, була лише шоста година вечора, коли в двері постукали.

-Який нетерплячий! Раніше на цілу годину прийшов!

            Але ні! На порозі стояли... сусід та дільничний! «Та що вони завжди парою ходять?» А вголос промовила, очі швиденько в підлогу прибравши:

-Добрий вечір...

            Чоловіки були незадоволені. Свердлили один одного поглядами, не знаючи кому почати. Перемогу у поєдинку поглядів між владою та віком здобула влада, тож почав дільничний:

-Вибачте, Степаніє Станіславівно, що потурбував, але як домовлялися, я заходив о дванадцятій... - жінка у той час подивилася на його забризкані брудом казенні чоботи і скривилася.

            Чоловік, простеживши за її поглядом, теж подивився на свої ноги і замовк на половині фрази. Стьопка перевела погляд на взуття сусіда і мало не засміялася вголос. Сусід був у калошах! "Капець! Ішов до жінки і взув калоші!»

            Утрьох вони схилили голови і деякий час мовчки дивилися на взуття. Дільничний приосанився, мабуть вирішивши, що брудне взуття все ж таки краще за калоші, а сусід зітхнув, зрозумівши власний промах. Куди там військовому у відставці подбати про вибір взуття, у що вступив, у тому й прийшов... по-сусідські…

Потім, як по команді, чоловіки перевели погляд на взуття господині. Стьопка взула улюблені ботильйони на шпильці і явно лідирувала у «взуттєвій сутичці». Повисла незручна мовчанка, а потім Стьопка наважилася.

-Добре, заходьте, раз прийшли! У мене є півгодини, почастую чаєм, познайомимося! - зраділі чоловіки дружно зробили крок до будинку, зіткнулися плечима, ледве протиснулися, виштовхуючи один одного, але мовчки і з усмішками на обличчях. «Як діти!» – пирхнула про себе Стьопка.

            Чоловіки роззулися, що було вже добрим знаком і пішли за господинею. Сусід був у в'язаних білих шкарпетках, а дільничний у звичайних, чорних. Стьопка навіть носом повела, чи не смердять? Ось якщо смердять – все, кінець їхньої нареченої кар'єри! Але ні. Стороннього запаху не відчувалося.

-Що, вирішила з нареченими поспілкуватися? - подала голос Лукерія.

            Стьопка, ясна річ, втрималася від відповіді. Усадивши мужиків по різні кінці столу, задумалася. А як той чай варити? Електрочайника нема, а як його Лукерія готує, чорти розберуть. Відвернулася спиною до гостей, підійшла до буфету і прошепотіла:

-Допоможи, а? Звари три чашки чаю, будь ласкава!

-На здоров'я! - хихикнула Лукерія і явила в буфеті три чашки чаю і тарілку оладок. Степанія полегшено видихнула і понесла частування до столу.

-Ви незрівнянно виглядаєте! – жадібно пожираючи її очима, видав сусід Славний.

-Дякую, Петре Іллічу! - подякувала жінка, сідаючи на табурет між нареченими. Сусід розквіт, а дільничний насупився. Пошкодував, мабуть, що сам до компліменту не додумався.

-Вибачте, що не вийшло сьогодні зустрітися, - почала вона, звернувшись до Тихого, - їздила по речі до міста і затрималася, самі розумієте, один переїзд - як два потопи! - привітно посміхнулася, дивлячись суто на його брови. Красиві, рівні, смоляні.

-Нічого страшного! Мені у сільській раді вже розповіли, як вас звуть! - розквіт посмішкою фотомоделі з обкладинки місцевий поліцейський.

-О! Чутками земля повниться... - Стьопці згадався мер, з яким так і не довелося поговорити.

-Так, наше «місцеве радіо» миттєвої дії працює відмінно! – хмикнув чоловік.

«Аха, то це бабці донесли…»

-Степаніє, - подав голос сусід, - а ви до нас надовго?

-Можливо назавжди, - відповіла жінка.

-Дуже радий! - зрадів чолов’яга, - якщо буде потрібна чоловіча допомога, тільки покличте! Я саме йшов, хотів вам номер свого телефону залишити, раптом…

-Я теж з радістю допоможу! – підхопив Тихий, пославши промовистий погляд через стіл.

-Велике спасибі! – подякувала господиня та зрозуміла, що на цьому теми для розмови вичерпалися. Повисла тиша.

-Ви пригощайтеся-пригощайтеся!

            Якийсь час лунало цвіркотіння і відхлинуючі звуки. Хоч і намагалися чоловіки пити беззвучно, все одно не виходило, бо як не крути, вони не англійська королева. Стьопа ледве стримував сміх. «Вони такі кумедні!» І що найпрекрасніше, ніякої дурної пристрасті не відчувала. Правда, і у вічі не дивилася.