Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Джекпот, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джекпот" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 38
Перейти на сторінку:
Глава 31

   — Я! — Усміхнувся широко чоловік.
   — Що ви тут робите? Ви знаєте Ігоря? — Вікторія широко усміхалася, дивлячись на вусаня.
   — Знаю, він мій хороший друг. — Чоловік подивився на її білий одяг і запитав: — Ви тут працюєте?
   — Так. Сама не можу в це повірити. — Вікторія сяяла від самої думки, що ця кухня під її керівництвом.
   — Чому ж це?! Я не здивований! Після того, що ви приготували тоді на ярмарку, - було просто неперевершено! — Вуса чоловіка посмикувалися над щирою усмішкою.
   — Андрій, правильно? — Нерішуче запитала вона, червоніючи, як полуниця.
   — Вірно. Приємно, що запам’ятали. А Дмитро теж тут? — Поцікавився він.
   — Ви, знаєте Дмитра? — Вікторія ошелешено округлила очі.
   — Привіт, Андрію. — Голос Ігоря пролунав за вусанем і той обернувся, щоб привітатись з другом.
   — Привіт, Ігор. Я зайшов на хвилинку…
   — Вибачте, Андрію… Ви знаєте Дмитра? — Повторила вона.
   — Я їх познайомив нещодавно, е-е-е… коли Андрій заходив до кафе. — Ігор хотів повернути розмову у інший бік і тому запитав: — А ви звідки знаєте одне одного?
   Андрій стояв, як вкопаний не знаючи, що можна говорити, а що ні. Його очі були приковані до друга, який дивився на Вікторію.
   — Я приймала участь в конкурсі на ярмарку… і там отримала перемогу. Андрій був саме тим, хто і очолював конкурс. — Пояснила Вікторія, дивлячись на Ігоря.
   — Он як?! — Ігор знав правду, але мав тримати язика за зубами. Йому було шкода обманювати таку гарну, милу дівчину, але це парі було не його, тому він не мав права щось бовкати.
   — Саме так. — Андрій розгублено подивився на друга. — Ми можемо поговорити?
   — Так, звичайно. — Ігор вказав Андрію на вихід і додав: — Давай поговоримо у залі.
   — Добре. — Мовив Андрій до Ігоря, а потім обернувшись на Вікторію, сказав: — Був радий вас зустріти, Вікторія.
   — Навзаєм, Андрію. — Щира усмішка осяяла обличчя Вікторії.
   Чоловіки вийшли з кухні, і поспішили у своїх справах. Вікторія знизила плечима, дивуючись усім цікавим збігам, які з нею відбуваються останнім часом. Проте, робота поглинула її настільки, що роздуми перейшли у інше русло.
 
*******     *******    *******    *******    *******
   Вечір підкрався непомітно, змінюючи сірий день на білосніжну фату. Сніжинки повільно кружляли, застеляючи усе довкола своєю чистотою та цнотою. Вікторія йшла додому по вуличці, яку освітлювали ліхтарі, і вона одразу згадала, як вони гуляли після ярмарку з Дмитром,… саме у ту ніч вони пізнали одне одного у всіх сеансах цього слова. Вона йшла і усміхалась, згадуючи ту гарячу ніч і усі наступні. В її думках кружляли спогади про будиночок, в якому Дмитро покликав її заміж,… про зайняття коханням біля каміна,… про те, як вона сказала ТАК!,… і про новину, яка зробила їх одним цілим – і ця новина, - це нове життя, яке у ній зародилося.
   — Ягідко! Ягідко!
   Вікторія усміхнулася, коли побачила, що на зустріч їй поспішає Дмитро. Вона помахала йому, примружившись, але сніжинки все одно потрапляли на її вії.
   Дмитро підійшов до неї, і міцно обійнявши, ніжно поцілував її у вуста. По їхнім тілам у мить пробігло тепло, яке огорнуло не лише тіла, але і душі.
   Вікторія відповіла на солодкий поцілунок з таким же тремтінням, з такою ж ніжністю, з якою Дмитро цілував її вуста у цю мить. Сніжинки потрапляли між їхніх губ, даруючи прохолоду, і підштовхуючи їх не припиняти дійство, яке розбурхувало жар та полум’я.
   — Привіт, коханий. — Вікторія подивилася у його блакитні очі, і запитала: — Що ти тут робиш?
   — Зустрічаю свою майбутню дружину. Не хочу, щоб ти одна ходила пізно ввечері. — Узявши її за руку, він поцілував її у рожевий носик.
   Вікторія від цих слів відчула себе, наче під променями сонечка.
   — Приємно. — Промуркотіла вона і стиснула його долоню.
   — І мені приємно. — Усміхнувшись, він запитав: — Як пройшов твій день?
   — Цікаво. — Вона повернула у бік голову і подивилася на Дмитра.
   — І що ж було такого цікавого? — Запитав він.
   — Я сьогодні зустріла Андрія, того самого, який влаштовував конкурс на ярмарку. — Вона широко усміхнулась, згадавши свою перемогу.
   Що? Як так? Що він їй сказав? Хоч би не пробовкався! Але, якщо б пробовкався, то Вікторія не була б така усміхнена і не цілувала його з такою ніжністю.
   — Ого! Яка зустріч! — Дмитро видавив із себе усмішку.
   — Чому ти не сказав, що вас познайомив Ігор? — Поцікавившись, Вікторія чхнула від прохолодних сніжинок, які потрапляли в обличчя.
   — Тобі треба швидше додому. Ти тепер повинна думати за обох, тож хутчіш в тепло. — Він прискорив кроки, і потягнув Вікторію за собою.
   — Ти не відповів… Чому не сказав? — Не припиняла вона.
   — Забувся. — Знизивши плечима, він запитав: — А що він тобі сказав?
   — Не він, а Ігор. — Мовила Вікторія.
   — І що ж саме, тобі сказав Ігор? — Дмитро відчув, як гудить кров у скронях.
   — Що нещодавно познайомив вас з Андрієм у своєму кафе. — Вона знову чхнула і потерла носика долонею.
   — Будь здорова. — Дмитро усміхнувся і розслабився. Ніхто не пробовкався і це добре. Вона не повинна ось так про щось взнати.
   — Дякую. — Вікторія засміялась.
   Дмитро подивився на неї, і запитав:
   — Чого смієшся?
   — Згадала, як колись діставала перець з полички і розсипала його собі на голову. Я так голосно і довго, ще ніколи не чхала. — Її сміх залив вулицю, кружляючи у повітрі, разом з білими сніжинками.
   Дмитро не втримався і теж засміявся.
   Сміх розповіді та цілунки – супроводжували їх до самої квартири, а увійшовши у неї, - вони заполонили її коханням та нестримною пристрастю.
  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 30 31 32 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джекпот, Анна Харламова"