Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

писали жахливе слово) і у нього є два найкрасивіших чорних підбитих ока які ви коли-небудь бачили Він не може говорити тільки бурмоче але це якраз і добре тому що коли він намагається щось сказати то лише для того щоб проклинати і клястися чимось жахливим Я дійсно не знала що в мові стільки слів з чотирьох літер Я йому сказала все що думаю про нього оскільки він дійсно не може грубіянити Нарешті у мене є шанс я збираюся якнайшвидше вивезти його з госпіталю щоб я могла сама доглядати за ним У мене закипає кров коли я бачу як ті медсестри метушаться над ним ніби він підірваний герой І непристойні запитання вони задають йому про його нутрощі і чи він одружений це просто змушує мене червоніти весь час Багато висушених незайманок - ось вони хто

Ваша любляча Джейн

PS Він здається був дуже радий бачити мене Він назвав мене сьогодні паршивою сукою Він часом дуже милий правда хоча це звичайно, найегоїстичніша тварюка яка коли-небудь була.

PPS Це була брехня про те що він народить дитину хоч дивлячись на нього я часто думала чи не збирається він»

10

Чоловіки, яких вдалося врятувати з Дюнкерка, благополучно повернулись додому. Роджер зник безвісти. Генерал день за днем ходив до Військового відомства, щоб подивитися, чи є про нього новини, і через наполегливість виявив, що під час відступу до Дюнкерка Роджеру було наказано вирушити з якимсь дорученням до села, де батарея стримувала німців, коли вони намагалися просунутися. Було відомо, що він дістався туди, і коли батарея, через нестачу боєприпасів, була змушена відступити, він залишив її в машині, на якій приїхав, щоб повернутися в штаб. Він ніколи не прибув туди. Не могло бути багато сумнівів в тому, що він був або убитий, або взятий в полон. Генерал телеграфував до Червоного Хреста в Женеві і попросив їх навести довідки. Поки не прийшла відповідь, можна було сподіватися на щось краще, ніж на гірше.

Пані Хендерсон, як завжди, виконувала свої обов'язки, але її мовчання і суворість виразу обличчя сумно видавали болісну тривогу. Серце Мей стискалося від співчуття. Вона гірко дорікала собі за те, що, як не старалася, не могла розділити німе страждання, яке робило очі пані Хендерсон такими сумними. Дік був у безпеці і здоровий. Це було всім. Вона похолоділа від жаху, коли подумала, що замість того, щоб бути зараз живим, він цілком міг бути мертвий, але вона перелякалася, коли в ту ж мить їй прийшло в голову, що, якби Роджер був мертвий, не було б ніяких перешкод для її щастя. О, яка ганьба! Вона не могла бути зобов'язана своїм щастям його смерті. Це було б жахливо. Вона не хотіла, щоб він помер. Якби будь-яке її слово, будь-який вчинок могли благополучно повернути його, вона б, не вагаючись, сказала або зробила це. Всім серцем вона бажала його безпечності. Він був молодий, і у нього попереду повинно було бути багато плідних років життя, і він мав на них право. Ні, ні, хоча його смерть і вирішила б всі її труднощі, вона цього не зробить, вона не буде бажати його смерті. Але їй було дуже важко відволіктися від думки про те, що її розпусна фантазія, хотіла вона цього чи ні, представляла їй. Усі мають право на щастя і вони з Діком могли б бути такі щасливі, якби тільки... якби тільки, ні, ні, ні - було жахливо думати про це. І Роджер, можливо, ще не охолонув в чужоземній могилі. Вони були створені один для одного, Дік і вона; вона розуміла його так, як ніколи не розуміла Роджера; у них було все спільне. Яким веселим було б життя з ним! З ним було так легко. Вам ніколи не потрібно боятися сказати йому дурість - він не подумає, що це нерозумно, він тільки посміється і подумає, що ви дуже мила. Вона була глибоко переконана, що з ним у неї будуть діти. Господи! Це було набагато більше, ніж кохання, яке вона відчувала до нього; це була дивна, сильна туга, неначе тільки половина її самої змогла знайти в ньому доповнення до своєї неповноти. О, це було так важко висловити словами! Неначе, палко бажаючи додому, вона все своє життя була вигнанкою і в ньому знайшла дім, який, як вона завжди знала, чекав її.

Минув тиждень, тиждень трепетної надії; пройшов другий тиждень, тиждень жахливих передчуттів. Червоний Хрест телеграфував з Женеви, що вони неспроможні виявити Роджера серед ув'язнених. Пані Хендерсон ніколи не говорила з Мей про нього, але одного вечора, коли вони гуляли в саду після того, як евакуйованих дітей поклали спати, вона просунула свою руку під руку Мей.

- Дорогенька, - сказала вона, - я думала, що нам з вами краще не говорити одна з одною про Роджера. Я знала, що ви відчуваєте те ж, що і я, і подумала, що розмова тільки ще більше засмутить нас. Ви була напрочуд хороброю.

Мей нічого не відповіла. Їй було соромно.

- Але тепер я думаю, що ми повинні поговорити про це. Боюся, вам слід приготуватися до гіршого.

- Ви не думаєте, що є хоч якась надія взагалі? - запитала Мей тихим голосом.

- Хотіла би я сказати «так». Ні, боюся, що дуже мало. Я хочу, щоб ви була хороброю. Я хочу, щоб ви сказали собі, що він загинув доблесною смертю на службі своїй країні, і ми повинні пишатися ним. - Її голос здригнувся. - Ми повинні постаратися знайти в наших серцях сили поглянути на його смерть як на жертву, яку ми добровільно приносимо заради землі, яку ми любимо, і всього, що нам дорого в цій Англії, якій ми зобов'язані усім, чим ми є.

Мей хотіла заплакати; вона не могла. Вона не була впевнена,