Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

Вона не бачила його з тих пір, як він повернувся до Англії, але він написав, що, як тільки отримає відпустку, приїде в Грейвні. Він попросив її прийти до нього додому, щоб вони могли провести годину або дві наодинці. Зазвичай, оскільки це не здавалося чесним щодо Роджера, вона вагалася б погодитися на це, але тепер, після всього жаху, який пережив Дік, її бажання побути наодинці з ним було занадто сильним, щоб протистояти. Вона написала і сказала йому, що із задоволенням прийде. Вона не здивувалася потім, а лише зраділа, коли покоївка покликала її до телефону, і вона почула його голос. Він запитав її, чи може вона прийти відразу

- Так, легко, - сказала вона. - Я сяду на велосипед і приїду за десять хвилин.

Очевидно, він виглядав її, оскільки, коли вона спішилася біля його дверей, він відчинив їх і завів її у свою вітальню. Її палке обличчя застигло, коли вона побачила його погляд. Той був дуже серйозним. Він не поцілував її. Він навіть не запросив її сісти

- Я не приїхав залишитися. Я мушу негайно повернутися до міста. Генерал попросив мене приїхати. Він зателефонував мені з Військового відомства.

- О, Дік, - скрикнула вона.

Її серце, здається, пропустило удар, і вона стала смертельно блідою. Вона знала, що буде.

- Мей, Роджер мертвий.

Вона втупилася на нього переляканими очима. Вона була приголомшена. Якусь мить ніхто з них не міг говорити. Вони безтямно дивились один на одного. Дік, стиснувши кулаки, змусив себе продовжувати.

- Він оголошений зниклим безвісти і вважається мертвим. Генерал не приїде; він сказав, що мусить працювати у Червоному Хресті і не може уїхати. Я думаю, що він не зміг би сам повідомити новину, і у нього не вистачило б духу розповісти це по телефону. Він зовсім розбитий, старий бідолаха. Він попросив мене сказати це вам і попросити вас передати це пані Хендерсон.

- О, Дік, як жахливо! Яку страхітливу річ просите мене зробити!

- Я знаю.

Вони нещасно дивилися один на одного.

- Вони знають які-небудь подробиці? - запитала вона нарешті.

- Схоже, що бельгійський біженець потрапив до Гавра на одній з наших машин. Вони помітили це і запитали, як він отримав її. Він сказав, що знайшов її в канаві і змусив її працювати. Він натовк стільки людей, скільки вона могла вмістити, і врешті-решт зумів дістатися до Гавра. Вона була пронизана кулеметними кулями, а переднє сидіння було в крові. Це була машина, яку Роджер взяв, коли виїхав того ранку. Увесь район кишів зрадниками з П’ятої Колони та парашутистами, і виглядає так, ніби Роджер та його шофер натрапили на засідку і були вбиті.

Мей глибоко зітхнула.

- Бідний Роджер. Бог знає, що я не хотіла його смерті.

Кожен знав, які думки, небажані, але настирливі, переслідують другого; це було досить погано, щоб уявити їх, було б приголомшливо вимовити їх. Вони мовчали.

- Ви виглядаєте аніскільки не гірше після того, що ви пережили, Дік, - нарешті сказала вона.

- О, зі мною все добре.

Вони говорили так, ніби між ними нічого не було. Мей знову зітхнула.

- Я думаю, мені краще повернутися. Його мати цього чекала. Бідолаха, мені так відчайдушно шкода її.

Вона рушила до дверей, і він відкрив їй. Він навіть не торкнувся її руки. Він спостерігав за нею, коли вона сідала на велосипед і потім повернулася у будинок.

Коли Мей повернулася додому, вона пройшла в вітальню, що виходила на терасу, якій влітку вони віддавали перевагу великому залу; вона відчувала, що їй потрібна коротка відстрочка, щоби взяти себе в руки. У будинку стояла зловісна тиша, і можна було подумати, що ці старі стіни затамували подих в очікуванні насуваючого зла. Пані Хендерсон і Дора були з дітьми, які якраз в цей час пили чай, і навколо не було нікого, окрім Томмі. Німецькі бомбардувальники пролітали над приморським містом, на околиці якого знаходилася підготовча школа Томмі, і здавалося розсудливим відправити хлопчиків додому. Мей могла бачити його в саду, зайнятому складними маневрами серед вузьких доріжок поміж клумбами на велосипеді, який був різдвяним подарунком його батька. Вона нахмурила брови, намагаючись придумати, як краще повідомити трагічну новину, яку принесла. Здавалося жорстоким вибовтувати правду без будь-якої підготовки, але з пані Хендерсон в тому стані, в якому вона була, перше слово повинно було сказати їй все. Бідолашний Роджер. Його смерть засмутила її жалісно, і все ж в глибині її свідомості, подібно зловмисному проблиску світла в темряві, таїлося усвідомлення того, що це усунуло всі перешкоди для її шлюбу з Діком. Вона зненавиділа себе за те, що в такий момент їй прийшла в голову така думка. Зітхнувши, вона піднялася на ноги і, зціпивши зуби, вирушила на пошуки пані Хендерсон.

- Немає сенсу ухилятися. Чим довше я буду чекати, тим важче це буде.

Вона пішла в їдальню.

- О, Мей, я все гадала, що з вами сталося, - сказала пані Хендерсон.

Але як тільки слова злетіли з її губ, вона побачила обличчя Мей і напружилася.

- Чи можу я поговорити з вами хвилинку?

Не кажучи ні слова, дивним швидким рухом, як тигр, ступаючий по своїй клітці, вона пройшла через всю кімнату і пішла за Мей. Вона закрила за собою двері.

- Він мертвий?

Мей кивнула.

- Приїздили.

Вона взяла Мей за зап'ястя і потягла її в зал. У той момент в ній було щось жахливе. Дуже бліда, але з насупленим чолом, вона стояла перед своєю невісткою, як ніби та була злодійкою, спійманою на місці злочину, і вона збиралася покарати її. Запинаючись, Мей розповіла їй, що бачила Діка, і повторила те, що він сказав.

Пані Хендерсон, слухаючи, не зводила очей з Мей, як ніби хотіла силою вирвати у неї все, що та повинна була розповісти. Але коли більше нічого було сказати, вона схилила голову, і сльози повільно потекли по її