Читати книгу - "Притулок пророцтв"

Фатіма ввела голку Рейвен під шкіру.

– Що ти їй вколола? – спитав Алексі.

– Суміш морфіну і скополаміну. Колись її вводили жінкам під час пологів. Препарат спричиняє так званий «сутінковий сон». Потім вона не пам’ятатиме нічого.

– …падлюка! я ж не народжую! не треба…

Рухи Рейвен стали повільними, очі закотилися, а тоді й зовсім заплющились.

– Сон триватиме кілька годин. Давай мені п’ятдесят тисяч доларів.

– Тільки коли отримаю спори сибірки.

Вона потяглася до пістолета. Алексі зробив те саме.

– Ти мене за дурня маєш, Фатімо? Гадаєш, я приніс гроші сюди?

Фатіма пильно вдивлялася в обличчя Алексі. Він не блефував.

– Гаразд, обмін – так обмін. Передаси гроші кур’єрові у Кентському університеті. А тепер допоможи мені перенести дівчисько до мого мінівена, він стоїть перед будинком.

Алексі підняв Рейвен на руки і перекинув собі через плече. Вільною рукою захопив сумку, яку подарував їй.

– Вона їй ні до чого.

– Жінка почувається комфортніше, коли її речі при ній.

– Ми її від цього вилікуємо.

Коли вони зійшли на перший поверх, Фатіма відчинила двері і оглянула вулицю.

– Поблизу нікого не видно. Спробуймо нести її удвох, ніби вона п’яна.

На вулиці Фатіма допомогла Алексі дотягти Рейвен до свого коричневого мінівена. Вона відчинила двері, і Алексі вмостив дівчину на задньому сидінні.

– Як ти збираєшся подолати постгіпнотичний наказ?

– Не переймайся цим. У мене великий досвід роботи із загіпнотизованими пацієнтами. Гадаю, тоді Слейд керував тільки Рейвен, а не Нікі. Я скористаюся тією ж зброєю, якою послуговуються пацієнти з межовим розладом, щоб посварити персонал лікарень між собою. Розділяй і володарюй.

– Ти не робитимеш їй боляче?

– Звісно ж, ні. З допомогою Нікі я обійду постгіпнотичний блок, який доктор Слейд поставив Рейвен, і підберу ключ до її пам’яті, щоб видобути пророцтва Тедеску.

– Куди ти її везеш?

– Спершу до себе на квартиру, а потім на базу Ашраф.

– А якщо тобі не вдасться пробити блок?

– Тоді МЕХ позбавить тебе клопоту з її вбивством.

За годину, під’їжджаючи до багатоквартирної п’ятиповерхівки, де винаймала квартиру, Фатіма побачила, що Рейвен заворушилась і визирнула у вікно.

– …господи, який занюханий район…

– З моєю платнею я не можу дозволити собі нічого кращого, Нікі.

Навіщо дівчині знати, що це житло лише тимчасове і що генералка Гассан не виділила жодного додаткового фінансування.

За кілька секунд почувся нижчий голос:

– Я Рейвен.

– Добре, Рейвен, ось твоя сумка.

– Скільки ми тут пробудемо?

– Тільки цю ніч, а завтра потягом вирушимо туди, куди нам треба.

– Ти так і не сказала, куди ми їдемо.

– Дізнаєшся, коли настане час.

Фатіма підштовхнула Рейвен до під’їзду, але дівчина почала пручатися. Тоді Фатіма вийняла запальничку і потрясла перед її обличчям. Рейвен припала до стіни і закричала.

– Ходи нагору, Рейвен.

– Куди саме?

– На п’ятий поверх.

– Боже ж мій! У цій дірі що, немає ліфта?

– Не працює.

– …я не полізу на довбаний п’ятий поверх…

Отже, на передній план знову вийшла Нікі. Фатіма потягла її за собою. Коли дівчина почала вириватися, вона витягла свій «Макаров».

– Цей пістолет з глушником. Якщо не візьмеш себе в руки, я вистрелю.

– …тоді ти ніколи не розгадаєш загадки тедеску…

Фатіма смикнула її за волосся.

– Ну гаразд, Нікі, чи Рейвен, чи хто ти там тепер. Тут я живу лише тимчасово, за кілька днів ми приїдемо до моєї справжньої домівки.

Не можна розповідати надто багато, доки не з’ясується, чи вдалося доктору Слейду загіпнотизувати й інший бік медалі під назвою розщеплена особистість. Коли Фатіма відімкнула двері, уже інший, м’якший голос промовив:

– Яка маленька кімнатка. І тільки одне ліжко.

– Зате двоспальне. Ми обидві помістимося.

– Я не лесбіянка.

– Я теж, це суперечить моїй вірі. Я спатиму під самим вікном, – вона глянула на годинник. Час вечірньої молитви. – Мені треба помитися.

– Мені теж.

Крізь вікно Фатіма побачила, що сонце вже майже сіло.

– Я йду перша, тобі доведеться зачекати.

Фатіма пішла до ванної і скинула з себе блузку, потім туфлі і панчохи. Заходилася терти ноги аж догори, тоді руки і обличчя. Обмившись, як належить для вечірньої молитви, вона одягла нічну сорочку і вийшла з ванної.

– Тепер твоя черга.

Поки дівчини не було, вона вийняла з шафи скручений потертий молитовний килимок і розстелила його на підлозі, розвернувши на схід, у напрямку Мекки.

– Що ти робиш?

– Хто це питає – Рейвен чи Нікі?

– Рейвен.

– Збираюся читати салят аль-маґріб. Тобто молитву на заході сонця.

– Можна мені подивитися?

– Якщо не заважатимеш.

Вона стояла прямо, ноги розставлені на ширині плечей, долоні складені чашечкою, великі пальці – за вухами, долоні направлені в напрямку кібли[26]. У такій позі прошепотіла першу молитву. Потім поклала праву долоню на ліву, піднесла руки до грудей і стиха відмолила другу. Поклонилася, стала навколішки, підібгавши ноги під себе, ступні звернені в протилежний бік від кібли. На завершення вечірньої молитви вона лягла долілиць, руки і пальці розведені. Усе, як її вчив мулла[27] в медресе[28] ще дитиною. Врешті-решт Фатіма скрутила килимок і сховала до шафи.

– А тепер можна мені дещо запитати?

– Запитуй.

– Ти – психіатрична медсестра. У мене в голові все переколошкалося, і я не знаю, чи справді бачила те, що бачила, чи мені це тільки сниться?

– Молитви Аллаху – це не сон.

– Тоді чому все здається таким нереальним? Цей дивний район, і те, що ти робила. Ніби сцена з кіно. Чи у мене знову дах їде?

– У тебе час від часу трапляються шизофренічні епізоди.

– Як це «час від часу»? Я що, не повністю звихнулася?

– У хворих на межовий розлад іноді трапляються напади психозу. Під час цих нападів тобі здається, що світ навколо і ти сама не реальні. Крім того, у тебе є фобії: ти боїшся вогню, а твоє інше я – висоти.

– То це тому батько зачиняв мене в божевільні?

– Так. А тепер лягаймо спати, нам завтра рано-вранці на потяг.

– Куди? Ти обіцяла, що скажеш.

– Спершу на північ Греції, а тоді до Туреччини.

– Навіщо до Туреччини?

– Це сюрприз. А тепер лягай у ліжко.

– Я не хочу спати.

Фатіма розкрила сумочку і витягла упаковку пігулок.

– Це допоможе заснути. Перед подорожжю тобі потрібно відпочити.

– Я не п’ю снодійного.

– Ну що ж… – Фатіма вийняла із сумочки аптечку і показала Рейвен шприц. – Хочеш укол?

– …давай свої смердючі таблетки…

Отже, це Нікі випила ліки, поклала голову на подушку і почала хропти.

Впевнившись, що полонянка заснула, Фатіма пішла до шафи і