Читати книгу - "Притулок пророцтв"

Фатіма була вищою за свою полонянку, тож на вкорочення чадри пішла понад година. Вона перевірила сумку Рейвен, та не знайшла нічого небезпечнішого за пилочку для нігтів. Скрутила і сховала в неї підрізану чадру.

У папці, яку Фатіма забрала під час нападу на лікарню, знайшовся паспорт Рейвен. Вирізавши фото, вона через ісламську мережу фальшувальників документів у Афінах зробила для дівчини новий паспорт з перським іменем, залишивши тільки ініціали. Тепер Рейвен зватимуть Ріма Сораб, і з цими документами вона зможе пройти митний контроль спочатку на грецько-турецькому кордоні, а потім і в Іраку. Підроблений паспорт Фатіма поклала в сумочку Рейвен разом із чадрою.

Зі Стамбула вони вирушать до Ашрафу, де вона змусить дівчину прийняти іслам і витягне з неї послання Тедеску. Пощастить їй це зробити чи ні, та Рейвен, чи Нікі, чи ким би вона тоді не була, живою з Іраку не вибереться.

РОЗДІЛ 26

Тія проїхала повз автомайстерню, а тоді ще двічі об’їхала будівельний майданчик. Дуґан здивувався:

– Я гадав, ми їдемо оглядати конспіративну схованку. Навіщо ти намотуєш зайві кола?

– З міркувань безпеки. Тут чимало прихильників «Сімнадцятого листопада».

– То ось чому грецькій поліції знадобилося аж двадцять сім років, щоб когось із них упіймати.

– Мені не до вподоби нарікання.

Обережно. Не варто її дратувати.

– Пробач, Тіє, не хотів тебе образити. Просто я вже на межі.

Вона пирхнула.

– Я й не ображаюся. Просто ніяк не втямлю, чому ваші послали на польову роботу аналітика.

«З тієї ж причини, що жінку послали виконувати чоловічу роботу», – крутилося на язику в Дуґана, та подібна сексистська ремарка тільки викликала б нову сварку.

– Мабуть, тому, що мною найлегше пожертвувати, – відповів він натомість.

Тія зупинилася біля будинку, на першому поверсі якого була розташована крамниця вживаного одягу. У вікні висіла табличка: «Зачинено на обід і сієсту». Другий поверх із затуленими шторами нагадував квартиру.

– Ми чекатимемо їхнього приходу? – запитав Дуґан.

– Ні, заходимо.

– У тебе є ключі від крамниці?

– У мене є відмичка.

– Я вже схрестив пальці.

– Розгинай свої пальці, як були, бо вони можуть знадобитися тобі, щоб тиснути на гачок. Розділимося. Я відмикаю головний вхід, а ти йди до службового. Я тебе впущу.

Дуґан обійшов будинок. За кілька хвилин службові двері відчинилися. Він увійшов у крамницю і приєднався до Тії.

– Нікого, – сказав він.

Вона приклала палець до губ і показала на майданчик другого поверху. Сходами вона підіймалася першою.

Дякувати Богу, вони не скрипіли. Пахло застояною кавою. Жодного поруху.

Тія витягла ніж.

– Я попереду.

– Стривай, – відштовхнув її Дуґан.

– Що?

– Треба діяти обережно.

– Я завжди обер…

– Тсс-с-с! – Дуґан водив променем ліхтарика по дверях. Угорі, у щілині між одвірком і дверима, помітив сиву волосину. Опустив ліхтарик до порога. Ще одна волосина, точнісінько така ж.

Тія скорчила йому гримасу.

– Як для комп’ютерного щура ти з біса тямущий.

Дуґан висмикнув волосинки і акуратно поклав їх перед дверима.

– Нагадай, щоб я запхав їх на місце, коли виходитимемо.

– Сумніваюся, що ти забудеш. – Тія повільно прочинила скрипучі двері. Нікого. Вона сховала ніж.

– Стеж, щоб нічого не посунути. Не хочу, щоб вони дізналися, що ми тут були.

– Слухай, припини мене повчати. Я ж тобі не жовтодзьобий стажер.

– Пробач, Стоматологу.

– Пробачив. То як, мир?

Вона кивнула. Проте Дуґан добре знав: давні греки укладали мир тільки для того, щоб згодом його порушити.

У кухні вона торкнулася кавової чашки.

– Ще тепла. Здається, хтось із наших терористів був тут зовсім недавно.

З кухні вони перейшли до вітальні, де було повно газетних вирізок. Дуґан простяг руку, щоб взяти одну.

– Не чіпай!

Він відсмикнув руку, немов від гарячої плити.

– Ми вивчимо газети потім і подивимось, які статті вони вирізали.

Дуґан підійшов до книжкових полиць і почав уголос читати назви:

– «Тероризм і ЗМІ», «Червоні бригади і тероризм лівого крила в Італії», «“Хезболла” і політичне насилля в Лівані: майбутнє ісламського джихаду».

Дуґан показав на двері поряд зі сходами.

– Не завадило б перевірити підвал.

Він рушив першим і потягнувся до вимикача.

Тія відвела його руку.

– У ньому може бути вмонтований жучок.

– Ти ж не думаєш…

– Вони завжди були насторожі. Не варто ризикувати.

Освітлюючи дорогу ліхтариком, Дуґан спустився східцями на кам’яну підлогу. Тія йшла за ним. На одних дверях був намальований червоний прапор із жовтою зіркою в центрі. Усередині зірки червоними літерами було виведено: «17Л».

– По-моєму, це якраз те, що нам треба.

Він штовхнув двері і став як укопаний. Уздовж стіни аж до самої стелі здіймалися купи гвинтівок і ракет.

– Боже ж мій! Тільки поглянь на цей арсенал.

– Це багатство було вкрадено зі складу грецької армії.

Промінь її ліхтарика вихопив два відкриті металеві циліндричні контейнери, один з написом «нафтен»[29], другий – «пальмітин»[30].

– Ця сіро-біла речовина нагадує пральний порошок, а це якась густа рідина.

– Відійди! Не чіпай тих каністр!

Тія отетеріла.

– Чому?

– Після Другої світової американський хімічний корпус з нафтену і пальмітину виготовляв напалм[31]!

Тія не зводила з нього очей.

– Гадаєш, вони додали напалм у ту бомбу в Піреї?

– Можливо. Коли напалм потрапляє на шкіру, рани від нього не схожі на звичайні опіки. Речовина проникає дуже глибоко, а шкіра перетворюється на в’язку смолянисту магму.

– Як шкіра того покійника, яку здирав мій батько.

– А я купився і навіть не здогадувався, що той тип уже був мертвий, коли твій батько привіз його до штаб-квартири.

– Його товариші з «Сімнадцятого листопада» теж.

– І все-таки від тортур твого батька один з них помер.

– Іноді сама лише видимість не допомагає, – відповіла Тія. —Той співучий поет не розколовся. До речі, ти казав, що якийсь бузукіст відбив у тебе дружину. Може, то був він.

– Вухам своїм не вірю. Ти підтримуєш тортури?

– Ні.

Йому стало легше на душі.

– Удома нам ніколи б не дозволили робити такі речі.

– Ще б пак. Тому-то ваш уряд доручає допити із застосуванням насильства в таємних в’язницях, наприклад у Єгипті, Йорданії, Саудівській Аравії та…

– Греції?

– Тільки стосовно операції «Зуби дракона».

– І що далі? – поцікавився Дуґан.

– Їдьмо, оглянемо квартиру Алексі Кости.

– Ти знаєш адресу?

– Товстун сказав: на площі Екзархія.

– Біля нас?