Читати книгу - "Спомини"

Ігнатій (1540–1620) — Московський патріярх за царя Лже-Дмитрія І (1605–1606). Грек родом з Криту, він приїхав до Москви в 1595 р. з делегацією Царгородского патріярха і там залишився. Після смерти Бориса Годунова Ігнатій пристав до прихильників Лже-Дмитрія і після його перемоги був зведений у сан патріярха замість усунутого і засланого Йова, коронував Лже-Дмитрія і вінчав його з Мариною Мнішек. Після вбивства Лже-Дмитрія був позбавлений патріяршого та митрополичого сану і засланий Василієм Шуйським у Чудівський монастир як простий монах. У 1611 р. поляки звільнили Ігнатія і визнали його патріярхом, однак він не зміг закріпитися у Москві і виїхав до Речі Посполитої. Там оселився у Троїцькому монастирі у Вільні, де під впливом Йосифа Велямина Рутського у 1612 р. прийняв унію. Помер у Вільні в 1620 р. Православна Церква не визнає його законним патріярхом.

Митрополит Йосиф Сліпий має на увазі, що комуністи даремно шукають в історії аргументів для обґрунтування свого ворожого ставлення до УГКЦ, бо поважних аргументів не знайдуть і нікого не переконають.

Закравати (від польськ.: zakrawać) — скидатися на щось, бути подібним до чогось.

Неточна цитата з “Гайдамаків”: “«Тату, тату… ми не ляхи! Ми…» — та й замовчали”, а вище: “«Признавайтесь: Що, ви католики?» — «Католики…»”. Див.: Тарас Шевченко. Зібрання творів. У 6-ти томах, т. 1: Поезія 1837–1847. Київ 2003, с. 182–183.

Франц.: “Une quantité pas négligeable” — поважна, чимала кількість.

Лат.: “Res porro tractatur” — справа розглядається далі, справа ще не закрита.

Пол. прислів’я: “За матінкою легко промовляти молитву”, тобто легко повторяти щось за кимось іншим, особливо старшим і поважнішим. Сліпий хоче сказати, що комуністи повторюють у ставленні до греко-католиків усе те, що коїв свого часу царизм.

Неточна цитата з “Розритої могили”. Див.: Тарас Шевченко. Зібрання творів. У 6-ти томах, т. 1: Поезія 1837–1847. Київ 2003, с. 253.

“Як з Петрового дня” (прислів’я) — дедалі гірше й гірше, одне лихо за другим (після Петрового дня, тобто 12 липня, поступово наближається осінь і зима).

Володимир Бєляєв (справжнє прізвище Цісевич, 1909–1990) — радянський письменник та публіцист, автор відомої трилогії “Стара фортеця” (про хлопця з Кам’янця-Подільського в часи громадянської війни), за яку отримав Сталінську премію III ступеня. За Хрущова став активним речником радянської пропагади і отримав санкцію на розробку теми “боротьби з бандитизмом”. Поряд із популярними творами для дітей та підлітків написав цілу низку памфлетів та документальних повістей, спрямованих проти “українських буржуазних націоналістів” та УГКЦ. Серед них: “Під чужими прапорами” (1954), “Луна Чорного лісу” (1965), “Нічні птахи” (1965), “Формула отрути” (1971), документальні повісті “Хто тебе зрадив?” (1972) та “Я звинувачую” (1978). У цих книгах письменник оперує багатьма реальними фактами, так що немає сумніву у використанні ним архівів радянських спецслужб. Фальсифікуючи та перекручуючи історичні реалії, він очорнює боротьбу УПА та компрометує провідників українського національного руху та УГКЦ (Євгена Коновальця, Степана Бандеру, митрополита Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого). За свою активну пропагандистську діяльність Бєляєв отримав премію КДБ СРСР та інші численні нагороди. Важко сказати з певністю, які саме твори Бєляєва має на увазі Сліпий, говорячи про “останню скандалістику Бєляєва”. Це може бути натяк на сценарій фільму “Іванна” (1959) про дочку священика, що загинула з вини духовних пастирів (в тому числі і митрополита А. Шептицького). А можливо, Сліпий має на увазі наклепницькі твори Бєляєва, які зачіпають його самого і на які він скаржився Генеральному прокурору СРСР у листі від 4 грудня 1960 р. ще з табору в Мордовії. У цій скарзі він зокрема згадує статтю Миколи Вірного (псевдонім Бєляєва) “Под маской дома Романовых”, що друкувалася як частина книги “Тайны митрополичьего дворца” в газеті “Львовская правда” у вересні-жовтні 1960 р. (№ 227, 228, 231, 233, 235, 237, 239, 241, 247, 249, 251), та статтю “По следам исчезнувшего гарнизона” в журналі “Религия и наука” (листопад 1960). На цю скаргу Сліпому відповіли, що 20 жовтня 1961 р. її переслано Генеральному прокуророві УРСР в Києві; з Генеральної прокуратури УРСР ніякої відповіді не надійшло, хоча Сліпий кілька разів звертався туди, а 18 січня 1962 р. знову скаржився Генеральному прокурору в Москві вже з табору Явас у Мордовії. Див. скаргу Йосифа Сліпого в архіві монастиря сестер милосердя св. Вікентія (без опису).

Під “товаришами” Бєляєва Сліпий, напевно, має на увазі художника-ілюстратора Віктора Григор’єва (1903–1982), що своїми карикатурами ілюстрував книжки Бєляєва, та українського письменника Михайла Рудницького (1889–1975), що виступив як співавтор Бєляєва у збірці памфлетів “Під чужими прапорами” (Київ 1956, 1958). Рудницький був вихідцем з відомої української родини, мав ступінь доктора філософії, знав кілька європейських мов, був автором наукових праць, віршів, новел, нарисів, спогадів з літературного і мистецького життя. З 1944 р. очолював кафедру англійської філології у Львівському державному університеті ім. І. Франка, до 1947 р. був деканом факультету іноземних мов. Його участь у написанні збірки “Під чужими прапорами” сумнівна. Імовірно, його просто змусили прийняти співавторство як вияв лояльности до радянської влади та каяття за колишні “націоналістичні гріхи”. На наклепницький характер цієї книжки Йосиф Сліпий скаржився у 1956 р. в Міністерство внутрішніх справ СРСР.

Дезавуювати (від