Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

О, це питання цікавило мене особливо.

– Відповідь проста, – мовив Лука Сизий. – Адже попри все магія у кожного проявляється по-різному. Є винятки, що підкорюють собі артефакт, щойно стукнуло шість. Є й такі, в яких чари сплять до повноліття. А ми не хочемо відбирати в когось цілий рік життя.

Я зважила таку думку й мусила погодитись. Дехто зі студентів пирхав. Мій сусід змучено видихнув. Часом його погляд ковзав по секції книжників. У самого ж не було ні меча, ні Книги: скоріше, він був цілителем.

Лука Сизий провадив далі:

– Всі ви знаєте, що для застосування магії потрібні артефакти: чи Великі, чи побутові – будь-які. А проте, у сиву давнину артефактів не існувало. Люди пускали магію з рук. Цю здатність ми втратили з плином еволюції, лише цілителі її зберегли. «Чому?» – запитаєте ви. Хіба так обов’язково тягати із собою важкезні Книги, носити мечі? – запитав викладач. – Можливо, хтось знає? Скажіть мені.

Над секцією книжників піднявся ліс рук.

– Прошу, – мовив викладач.

Один книжник взяв слово:

– Магія була неконтрольована. Коли люди пускали її з рук, закляття могли перекинутись на них самих.

– Правильно, – кивнув Лука Сизий. – Тоді як артефакти – такі собі концентратори магії, що вберігали від подібних казусів і робили чари куди ефективнішими.

– Чому ж цілителі не користуються артефактами? – запитав хтось.

– Ну, тут все просто, – засміявся Лука Сизий. – Ми бачимо причину й наслідок. Неконтрольовані, небезпечні закляття – поява артефактів. Тоді як магія цілителів не несе в собі жодної небезпеки, нею неможливо заподіяти шкоду. Принаймні при прямому застосуванні, ми не говоримо про зіллєваріння. Та і як ти собі це уявляєш? Поранений стікає кров’ю, пошкоджена артерія – а цілитель прицілюється артефактом? Жодний артефакт не замінить рук, коли мова про секунди.

Незабаром пролунав дзвінок.

– Вільні, – мовив Лука Сизий, і погляд його ковзнув по мені.

Я зауважила, що краєм ока він всю пару спостерігав за мною. Чим викликана така поведінка? Невже самою Живою Книгою? Ну, авжеж. Якби все було так просто.

Раптом вперше за весь час мій сусід заворушився. Він підвівся і глянув на мене: я не давала йому пройти. Зрештою, пари на сьогодні закінчились, і можна було розходитись. Я хутко звільнила прохід та вислизнула із зали. Наостанок варто дізнатись розклад занять.

Як повідомив куратор, інформація знаходилась у центральному холі. Я без проблем дісталась туди. Єдине, що напружило – той же натовп студентів. Вони також хотіли дізнатися розклад.

– А Теорія великого вибуху нащо? – обурився хтось. – Я що – її на вулицях не наслухався, чи що?

– Ага, а нащо література і мовна культура в бойовій академії? По-вашому, коли я добиватиму нечисть, то розказуватиму їй вірші напам’ять?..

Я протяжно видихнула і зрозуміла, що ще довго не змушу себе тиснутись між незнайомців, якщо цього можна уникнути. Отже, я дочекалася, доки всі розійшлись. Хол спорожнів, і я спокійно роздивилась розклад. Сьогодні вівторок, завтра – середа. Пари будуть такі: фізкультура, самозахист, історія Світлозем’я та світу, консультації. Що таке консультації? Певно, куратор розкаже.

Я вийняла аркуш і переписала графік занять. Найбільше було книжництва і теорії магії, також увага приділялась фізкультурі, самозахисту та історії. П’ятниця була суто магічним днем, а четвер – немагічним. Я була здивована, які пари припадали на цей день: теорія Великого вибуху, літературознавство, психологія. Вочевидь, навіть бойова академія віддає належне інтелектуальному розвитку.

«А тепер що?» – замислилась я.

Проте відповідь заготувала давно. Перший день навчання я витримала непогано. Мабуть, далі буде гірше. Але зараз важливим було одне: як заклично завивав мій шлунок.

Я вийшла в сад і впевнилась, що територія безлюдна. Шмигнула в кущі, підхопила клунки та рішуче глянула понад браму: темно-зеленаві обриси виднілись вдалині.

«А тепер Ліс», – подумки промовила я та попрямувала вперед. Як людей там нема, то точно має бути дичина.