Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Щойно бабуся чує про гроші, то миттю округляє очі та хапається за серце.

— Господи, який жах. Він тобі погрожував? — Вона охає і хитає головою. — Що ж це за люди такі? Мою онучку, мою рідну дитинку, посеред білого дня пограбували.

— Ні, ні, — я поспішаю її заспокоїти, але від паніки говорю зовсім не те що треба. — Це було ввечері, а звернула не туди та… — Бабуся ще голосніше репетує. — Просто вуха розвісила і натрапила на шахрая. Але я не всі гроші йому віддала, бабусю. Ти не думай. Він попросив зовсім трохи. Буквально ... — на ходу знижую суму втричі. — Зовсім небагато.

Бабуся раптом перестає голосити та заплющує очі. Її шия червоніє, а обличчя навпаки стає білим мов сніг. Я одразу схоплююся на ноги та шукаю свій телефон. Треба викликати швидку.

— Бабусю, ти як? — спостерігаю за тим, як важчає її дихання.

— Краплі... краплі мені принеси зі спальні, — ледь чутно просить вона.

Тієї ж миті я біжу в спальню, хапаю пляшечку з серцевими краплями з тумби та блискавкою мчу назад у кухню. Капаю належну кількість препарату на ложку і підношу її до рота бабусі.

— Зараз води дам, почекай секунду. Тільки не втрачай свідомості, будь ласка.

Тримаю її за руку, безупинно вираховуючи пульс. На щастя, краплі роблять свою справу і незабаром бабусі стає кращим. На її щоках знову з’являється рум’янець.

— Тому я й мовчала, ба, щоб тебе не засмучувати, — говорю м'яко, гладячи її по руці. — Адже знала, що ти, як завжди, нервуватимеш.

— Ні, ні, Поліно. Я рада, що ти мені усе розповіла, — тихо відповідає вона, голосом повним участі. — Нехай це буде тобі уроком, люба. Закривати серце на замок від усіх у світі нам не під силу, але й довіряти надалі треба обережніше. Розумієш чому? Проте наші помилки — це теж життєвий досвід.