Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Три тижні. Рівно стільки ми вже жили без глобальних сварок та суперечок. Це були найкращі три тижні в моєму житті.

Лео мав повернутися сьогодні з відрядження, і я відраховувала години до його приїзду. Як би я не намагалася переконати себе, що це просто зручність чи звичка, я знала правду: він зробив мене залежною від себе в прямому сенсі.

Його теплі поцілунки, якими він будив мене щоранку, стали для мене необхідністю. За останні три дні без них я відчула, як сильно сумувала за цією дрібницею. І його величезним теплим тілом, яке огортало мене ночами. Я завжди бурчала, що він задушить мене своїми обіймами, але, чесно кажучи, я любила це.

Та була одна проблема, яку я ніяк не могла ігнорувати. Я не сказала Лео про вагітність.

Тягнути далі було безглуздо, це я розуміла. Живіт ще не був помітний, але з кожним днем це питання ставало гострішим. Від учора мене почало нудити, і я знала, що це довго не залишиться прихованим. Якщо про це дізнається Лео, то змусить пройти мене усі можливі обстеження. В цьому я навіть не сумнівалась.

Зараз я повернулася до навчання в університеті після канікул. Це була ще одна спроба повернути трохи контролю у своє життя, і хоча це трохи допомагало, у голові постійно був хаос.

Евелін поїхала у подорож, і я досі не могла зрозуміти, що відбувалося між нею та Ашером. Її поведінка була дивною, але вона відмахнулася від усіх питань, ніби нічого не сталося. Я не бачила її з того вечора. Чесно кажучи, мене це трохи тривожило, але писати їй чи розпитувати через повідомлення здавалося неправильним. Якщо вона хотіла б поговорити, вона б це зробила.

У неї з Ашером все було не дуже гладко, але хто я така, щоб давати поради у стосунках? Мені б у своїх власних розібратись.

Пари закінчилися, але Лео мав приїхати ближче до вечора, тому я вирішила поїхати до мами. Ми не бачилися вже занадто довго, і всередині мене наростала провина за те, що я практично ігнорую її. Наша остання розмова закінчилася не найкращим чином, але вона залишалася моєю єдиною рідною людиною. Я не могла просто зникнути, залишивши все як є. Як би важко це не було, я знала, що її жорсткі слова — лише прояв турботи.

По дорозі я купила невеликий торт, намагаючись пом'якшити нашу зустріч. Через пів години я вже стояла перед її дверима, відчуваючи звичне хвилювання. Чому кожного разу, переступаючи поріг цього будинку, я нервую?

— Я думала, ти вже й забула про мене, — мама зустріла мене зі звичною стриманістю. Її слова не звучали як докір, але в них було щось, що змусило мене задуматися.

— Вибач, почався навчальний семестр, — відповіла я, сідаючи за стіл на кухні, притримуючи тортик у руках.

Що ще я могла їй сказати? Що боялася знову почути від неї ті ж самі поради про те, що я маю знайти компромат на Лео? Як я могла пояснити, що у нас усе нарешті почало налагоджуватися, і я не хочу руйнувати це?

— Ти плануєш переходити на заочну форму? Все-таки вагітною ходити на пари — це не найкраще рішення, рідна, — мама подивилася на мене уважно, її голос був рівним, але я чула в ньому тривогу.

— Я ще не думала про це… Швидше за все, так, — промовила я, намагаючись звучати спокійно.

Мама поставила чайник на плиту, зосереджено дивлячись на киплячу воду. Я помітила, як її плечі трохи опустилися, ніби вона зважувала слова, які хотіла сказати.

— Лео знає?

— Ні… — тихо відповіла я, опускаючи погляд.

— Аріель, — вона повернулася до мене, її очі були повні стриманого хвилювання. — Чому ти не сказала йому?

— Не знаю, — чесно зізналася я, нервово крутячи серветку в руках. — Я боюся. Боюся його реакції.

Мама обійшла стіл і присіла поруч зі мною. Її тепла рука торкнулася моєї, і я відчула, як хвиля спокою накриває мене.

— Ти боїшся Лео?

— Ні, — я похитала головою, але мої руки почали нервово крутити серветку. — Я боюся, що він подумає… Що я приховувала це… Я боюся його реакції, коли він дізнається, що я планувала…

Мама стиснула мою руку, її обличчя залишалося спокійним, але в очах з’явилася тінь смутку.

— Ніхто не має права засуджувати тебе за це, Аріель. Він довів тебе до цього.

— Я знаю… Але це важко пояснити… Це все занадто важко… — мій голос затремтів, і я відчула, як у грудях стискається щось важке й гостре.

— Немає сенсу це більше відкладати, сонечко, — її голос був м’яким, але водночас наполегливим. — Хоче він цього чи ні — ти вагітна, і це факт.

— Я не думаю, що він проти цієї дитини, — зізналася я, стискаючи руки, ніби це могло заспокоїти мене. — Швидше, навпаки… Але…

— Але? — мама трохи нахилилася вперед, в її очах було більше тривоги, ніж я могла винести. — Ти не хочеш цю дитину, проблема в цьому? — запитала вона тихо, але її слова пронизали мене, як удар блискавки.

— Ні! Я хочу! Справді… — відповіла я майже криком, а потім затихла, зібравши докупи думки. — Просто… між нами є інші проблеми.

Мама мовчала, чекаючи, але я не могла сказати їй більше. Я не могла просто взяти й зізнатися, що наш шлюб із Лео — фікція, укладена заради порятунку моєї матері. Що ця дитина народиться у стосунках, які лише зараз почали нагадувати щось справжнє.

— Ти зробила те, про що я тобі казала? — мама запитала це майже недбало, але її погляд був таким гострим, що я відчула, як слова застрягли в горлі.

— Я не буду шукати компромат на нього, ні… — твердо відповіла я, намагаючись не відводити очей, хоча всередині мене все тремтіло.

— Якщо ти боїшся за себе і цю дитину, ти маєш це зробити.

Я зітхнула, нервово потираючи руки.

— Боже, проблема не у моєму фінансовому становищі, мама…

Її очі звузилися, і я зрозуміла, що вона шукає іншу причину, чому я не слухаю її поради.

— Він зраджує тебе? — її слова впали, мов грім серед ясного неба.

— Що? Ні, я так не думаю. Точно ні. Це не про Лео… — я похитала головою, намагаючись вигнати навіть тінь цієї думки зі свідомості.