Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Часу ще було багато. Тож Ален вирішила трохи прогулятися сама. Їй хотілося ще раз побути на самоті зі своїми думками, перш ніж вона побачить Роана. Хоча, чого вона так реагує на нього.

Був обідній час. Сонце стояло високо над горизонтом і огрівало землю. На дворі було душно. Але ж для того воно і літо аби була можливість позагорати. Чим більшість і займалася. Хоча місцеві знавці і попереджували, що в обідню пору можна отримати сонячний удар. Але кого це хвилює в час відпустки.

Алей йшла знайомими вуличками. Вона повністю поринула у свої думки. Настільки, що нікого не бачила поруч. Вона думала про себе. Про своє минуле. Про те, що буде робити далі. Адже, вона може стати гарним перекладачем. А для того, окрім знання, потрібно ще й попасти в потрібному місці і в потрібний час.

– Чорт забирай! Як же все влаштовано у нашому світі! – думала дівчина – Що би ти не робив, ти завжди будеш залежати від когось. Хочеш ти того чи ні. Але без того ніяк. Хочеш стати успішною – потрібні успішні друзі. Але і друзі не завжди можуть або хочуть допомогти. Це факт. Ну а якщо ти нікого не маєш, то і надіятися на щось нема чого.

А тим часом в тім же самим кафе, за тим же самим столиком, де вони вчора познайомилися, її чекав Роан.