Читати книгу - "Том 6"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на
рівні ноги.
Хілон
(до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Ф е д о н Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза. М1 е ц е н а т
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Неріса
(до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніоісно.)
Антею, ти зовсім не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь мені за тебе доказати вдячність преславному. Хоч я не танцівниця, та потанцюю, як в Танагрі звичай, як матінка навчила. Хай пробачать.
Меценат
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших поєднались музика і танець в одно подружжя.
Антей
Моя жона зовсім не розважає своєї мови. Чуюся на силі і гратиму, й співатиму без танців.
Так прошено мене, так обіцяв я, а твій танець, Нерісо, не для оргій. Спинився я тому, що добирав у пам’яті своїй доречних співів.
Ф е д о н Співай епіталаму! Се до речі!
Антей Ні, не до речі,— ми не на весіллі.
Меценат
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі шлюб відбувається Еллади з Римом.
Антей
Я бачу оргію перед собою,
то й спів пригадується не весільний,
скоріш вакхічний.
Прокуратор
Ба, воно ще й краще!
Антей знов приступає до ліри. Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомін розмов стихає, тільки часом чутно бренькіт по-* суду там, де гості п’ють.
Антей першу стрічку промовляє повагом і без музики, далі раптом, без прелюдії, починав співати, приграючи собі гучно, впевнено, в темпі вакхічного танцю.
Антей
Тепер, всесвітній даре, послужи мені, Дзвени! дзвени! грай! грай!
Духа оргії нам збуди!
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров, розмах дай нашій силі скритій!
Меценат дає знак атрієнзієві, вбігають танцівниці і корибанти * і пускаються у вакхічний танець.
Ми вакхічний почнем танець!
Змінить оргію шал весни!
Зникне холод і жах із душ, як від сонця нагірний сніг!
Діонісе! з’яви нам диво!
Грає в тім же темпі пригрив без слів і не завважає, що Неріса незамітно опинилася в гурті танцівниць. Згодом Антей міняв темп на повільніший і лагідніший, з іншого тону.
Мірного танцю
лад гармонічний,
тихе та яснеє літо
прийде по буйній, гучній весні,
і запанує урочисте свято.
При зміні темпу танцівниці спинились, одна Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мірно, Антей все не бачить її, захоплений грою, і знову бере попередній темп, тільки з більшим завзяттям.
Дзвени! дзвени!грай!грай! Дай почути нам яру міць!
Дай сп’яніти з надміру сил!..
Танцівниці і корибанти знов оточили Нерісу вакхічним колом, але Меценат спиняє їх раптовим рухом і гучним покликом.
Меценат Спиніться всі! Неріса хай танцює!
При сьому поклику Антей спиняється, обертається і не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерісу на чолі танцівниць. Меценат, завваживши те, сплескує в долоні.
Музйки! Гей! танець вакхічпий грайте!
З’являються музики з подвійними флейтами, кімвалами, тимпанами, грають вакхічний танець. Неріса, після короткого збентеження, блиснувши очима, пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей припліскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтіма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку і подає її Меценатові.
Антей
Нерісо! Годі!
Меценат
Ні, танцюй, богине!
Танцюй, прекрасна музо Терпсіхоро!
(Виймає із скриньки діамантове намисто, здіймає його обома руками вгору і вабить ним до себе Нерісу.)
Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти. Гості зриваються з місць і товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерісу. На неї сипляться квіти і грім оплесків.
Голос з хору панегіристів Се наша муза!
Прокуратор
(ласо)
Гарна, гарна штучка!
Префект Ся муха, певне, з голоду пе згипе.
Неріса, зблизившись до Мецената, став перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах. Прокуратор кидається піддержувати її, але Меценат попереджав його, надівши Нерісі намисто на шию і тим самим рухом піддержавши її.
Неріса Мій пане, дякую!
(Хоче поцілувати його в руку.)
Меценат
Не так, безсмертна!
(Цілує її в уста.)
Неріса встає.
Префект
(з місця, посуваючись трохи на ложі і простягаючи чашу
з вином)
Ходи, вакханко, відпочинь край тигра!
Неріса, усміхнувшись, подається до нього. В юрбі здержаний сміх. Антей раптом зриває ліру з канделябра і кидає її з розмаху в Нерісу. Неріса заточується і падає додолу.
Неріса
Рятуйте! Він мене убив!..
Антей нахиляється до неї і бачить, що вона конає.
Антей
(тихо і наче спокійно)
Убив...
Префект (гукає рабам)
Сюди вігілів!
Антей Стій, дай закінчити.
(Здіймає з ліри одну струну. Звертається до Хілона і Фе-дона, що стоять попереду юрби.)
Товариші, даю вам добрий приклад.
(Задавлюється струною і падає мертвий край Неріси.)
ПЕРЕКЛАДИ
ДРАМАТИЧНИХ
ТВОРІВ
Моріс Метерлінк
НЕМИНУЧА
(L’intruse)
Драма в одній дії
(ПЕРЕКЛАД З ФРАНЦУЗЬКОГО)
ДІЙОВІ
Дід (сліпий).
Батько.
Дядько.
Три дочки.
Сестра милосердя.
Служниця.
Діється в новітні часи.
Доволі темна зала в старому замку. Двері праворуч, двері ліворуч і скриті двері в кутку. В глибині вікна з кольоровими шибами, найбільше зеленої барви. Шкляні двері на терасу. В кутку великий фламандський дзигар. Лампа горить.
Три дочки. Ходіть сюди, діду, сядьте при лампі. Дід. Мені здається, що тут не дуже ясно.
Батько. Чи підемо на терасу, чи зостанемось тут, в хаті?
Дядько. Чи не краще б зостатись тут? Цілий тиждень йшов дощ, і ночі тепер холодні та вогкі...
Старша дочка. Однак же тепер зоряно.
Д я д ь к о. То що? Зорі нічого не значать.
Дід. Краще зостатись тут — хто знає, що може статись?
Батько. Нема чого турбуватись більше. Тепер безпечно, вона вже врятована.
Д і д. Я думаю, що вона нездорова.
Батько. Чого ви се говорите?
Д і д. Я чув її голос.
Батько. Але ж лікарі запевняють, що ми можемо бути спокійними...
Дядько. Ви ж добре знаєте, що ваш дідусь любить нас даремно турбувати.
Дід. Я не бачу того що ви.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 6», після закриття браузера.