Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

Коли іспити Жаррака закінчилися, він покликав Канре на прогулянку. Номінально прогулянка була черговим походом на пошту.

— Боже, Канре, — усміхався чаротворець, — оце я скучив за вільними днями. Професори Лекторійного дому твердо вважають, що завчені напам’ять дати сотень воєн здатні зробити когось мудрішим навіть без розуміння причин.

— Можливо, це хоча б спонукає до роздумів.

— Так, та коли дивишся на події давнини, то здається, що все легко оцінити. Хто правий, хто ні. Хто програв, хто переміг. Коли ж ти в центрі подій, то є ціль — і мусиш до неї рухатися. Бо є наказ. Навіть якщо стоїш на боці, тих, хто програє або чинить жорстоко й несправедливо.

— Бо то є війна. Та я проситиму святих, щоб вона не прийшла до нас.

— Що ж, а я проситиму про це батька. Не хочу здаватися богохульцем, та все ж у королівського чаротворця найбільше впливу на наші стосунки з непогамовним сусідом.

Жаррак запропонував зазирнути до парку біля Лекторійного дому. Канре, котра ніколи не заходила через головні ворота, уважно розглядала фрески під склепіннями, ліпнину і строгі лінії арок та колонад, які оточували будівлю головного корпусу. Та чаротворець забажав пройтися аж до тієї закинутої частини біля озера, де вони зустрілися щойно після його переїзду.

— Справа, яку я задумав, вимагає усамітнення, — повідомив він.

Як виявилося згодом, ішлося про ще одне порушення.

Канре дивилась на це порушення, котре поблискувало в руці Жаррака, мов зачарована. Відповідь зірвалася з її вуст, сковуючи справжнє бажання:

— Мені не можна приймати подарунки від високорідних.

Тонкий, простий із вигляду браслет на долоні чаротворця миготів крихітними багряними камінцями.

— Знаю, — голос Жаррака звучав спокійно. — Знаю, і все ж… У ніч дуелі з Гілланом мене витягнув з того світу Естіенн. Я віддячив йому за збігом найхимерніших обставин. Повернув родинний артефакт. Але не віддячив тобі.

— Я не зробила нічого, вартого віддяки.

— Ти привела Мерселлі вчасно. Навіть не уявляєш, наскільки вчасно. Він розповів… Якщо боїшся, що тітонька доскіпається через браслет, скажи, що я звелів тобі. Присилував прийняти віддяку, бо гордість не дозволяє завдячувати життям служці. Адже так мені й личить поводитися, правда?.. Та це не просто забаганка. Є заклинання, котре дозволяє кристалізувати кров і перетворити її в подобу дрібних самоцвітів. Складний чар, і практикують його лічені майстри.

Канре невідривно дивилась на темно-червоні зблиски у сріблі й осмислювала сказане чаротворцем.

— Це — моя кров, — тихо додав Жаррак. — Зробили на моє замовлення. Могутній захист від багатьох сил. Ця річ здатна врятувати тобі життя.

— І здатна його позбавити, якщо маестра розпізнає, — зауважила дівчина.

— Вона — ні, — запевнив Жаррак, клацаючи застібкою. — Якщо хтось і побачить — ти знаєш нашу історію. Та й не кожен високорідний з першого погляду примітить кривавий браслет. Ніхто не помислить, що то саме він у тебе.

— Боюсь, і я не помислю, чому мені дісталася така цінність, — скептично відказала Канре.

Жаррак пообіцяв скоро відкрити їй призначення браслета і божився, що це не проста примха чи його звичне бажання перейти одну з тих меж, які їх розділяють. Тож врешті обновка примостилася під манжетою сукні Канре, надійно схована від чужого ока.

Жарраку Етелю!

Прийміть мої вітання з нагоди закінчення іспитів. Я отримав ваші добрі рекомендації і впевнився, що переїзд додому з Альтесштадта був найбільш правильним рішенням, яке ми могли прийняти для вашого зростання. Очікую почути більше про життя в домі вашої шановної тітки Юріт Даль Альвіанні. У листах ви дуже побіжно описуєте повсякдення, що пробуджує підозри: я дізнаюся далеко не всі факти, які варті уваги.

Зокрема, до мене дійшла інформація про те, що ви необачно зійшлися на смертельній дуелі з кимось із родини Альвіанні. І врятувалися дивом завдяки майстерності одного з Мерселлі. Хоч я й застерігав вас від таких поривчастих кроків. Надалі прошу краще зважувати свої вчинки й не ризикувати намарне. Мені б не хотілося, щоб ми були в боргу перед іншим великим родом чи створювали проблеми дому, де вас прийняли на час моєї відсутності.

Останнє, на що хочу звернути вашу увагу: прагнення плотських розваг властиве для вашого віку, можете не заперечувати. Не буду вдаватися в довгі напутні промови, але хочу, аби ви пам’ятали про наші домовленості, Жарраку Етелю. Не кидайте тіні на ім’я дому. Пам’ятайте, хто ви і чого від вас очікують. Сподіваюся, до мого приїзду не виникне невідповідних чуток. Інакше ви знаєте, яку розмову ми будемо вести.

Мої шанування,

Людовік Армер Прест, глава великого дому Престів і перший чаротворець армії Його Величності Кловіса Сонцесяйного, короля Франу

Шановний батьку!

Дякую за похвалу, я безмежно ціную її. Дякую й за вашу турботу. Моє повсякдення не заслуговує детальних оповідей, бо воно сповнене навчанням та тренуваннями. Також я приділяю трохи часу зустрічам із Шарлем Толіо, Естіенном Мерселлі та світським товариством, до якого невсипуще долучає мене шановна тітонька.

Щодо чуток, які дійшли до вас, смію підозрювати, трохи перебільшені тонкою натурою шановної тітоньки чи пана Мерселлі, я б хотів розвіяти їх бодай трохи. Смертельна дуель справді відбулася. Проте вона була справою честі, безпеки всіх у домі Альвіанні й до того ж стала гарантією мого примирення з наймолодшим Мерселлі. Отож ніякого боргу з нашого боку не залишилося.

Що ж до вашої турботи про мої інтереси до розваг, то смію вас запевнити: вони не виходять за жодні рамки. Навпаки, я сподіваюся краще зрозуміти звичаї спільноти, в котру потрапив. Моя поведінка могла би бути неправильно потрактована з однієї причини — в домі маестри Альвіанні донедавна була лише одна слуга, не зайнята з ранку до ночі на кухні. Оскільки мій інтерес до лакеїв чи охоронців доволі обмежений (на превелике щастя для честі нашого роду), то я скористався найбільш