Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Сім вечорів 📚 - Українською

Читати книгу - "Сім вечорів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сім вечорів" автора Хорхе Луїс Борхес. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 37
Перейти на сторінку:
аби ми думали про нього так, як Платон думав про поезію: «ця річ легка, крилата і священна». Отже, ця річ легка, крилата і священна, себто сам Оскар Вайлд зазначив, що античність зображала Гомера як сліпого поета і робила це навмисно.

Нам невідомо, чи існував Гомер. Того факту, що за нього сперечаються сім міст, досить, щоб узяти під сумнів його існування. Можливо, не було одного Гомера, а було чимало греків, прихованих від нас під іменем Гомера. Легенди одностайно являють нам сліпого поета; однак поезія Гомера зрима, часто напрочуд зрима; як зримою — звичайно, меншою мірою — була поезія Оскара Вайлда.

Вайлд розумів, що його поезія надто зрима, й захотів позбутися цієї вади: він прагнув писати вірші, які б також милували слух, скажімо, як вірші Теннісона{166} або Верлена, яких він обожнював. Вайлд сказав собі: «Греки твердили, нібито Гомер був сліпий, аби підкреслити, що поезія не повинна бути зримою, її обов’язок бути чутою». Звідси Верленове «de la musique avant toute chose»[72], звідси сучасний символізм Вайлда.

Ми можемо думати, що Гомера не існувало, але грекам заманулося вигадати його, сліпого, щоб довести, що поезія — це передусім музика, передусім ліра, і що зриме у поета може бути або не бути присутнім. Мені відомі як видатні зримі поети, так і видатні поети, які не є зримими: поети інтелектуальні, ментальні, чиї імена було б зайвим згадувати.

Перейдімо до випадку Мілтона. Сліпота Мілтона була добровільною. Він од самого початку знав, що стане видатним поетом. Таке траплялося з іншими поетами. Колрідж і де Квінсі, перш ніж написати бодай один рядок, знали, що їхня доля — література; і я також, якщо доречно згадувати тут себе. Я завжди відчував, що моя доля — передусім література, тобто, що зі мною трапиться чимало лихого й трохи доброго. Однак я завжди знав, що все це в перспективі обернеться на слова, а надто все лихе, оскільки радість не потребує перемін: щастя є своєю власного метою.

Повернімося до Мілтона. Він втратив зір, пишучи брошури на підтримку страти короля парламентом. Мілтон оповідає, що втратив зір добровільно, боронячи свободу; він говорить про цю благородну мету і не нарікає на сліпоту: він вважає, що самохітно офірував зір, і пригадує своє найперше бажання: бути поетом. У Кембриджському університеті знайшли рукопис, в якому юний Мілтон окреслив чимало тем до написання великої поеми.

«Я хочу залишити у спадок прийдешнім поколінням дещо таке, чого вони не повинні з легкістю упустити», — проголосив він. Він уже занотував десять чи п’ятнадцять тем і з-поміж них одну, яку відтворив, не здогадуючись, що написав пророцтво. Це тема Самсона. Тоді він не знав, що своєю долею певним чином повторить долю Самсона, і що Самсон, який покликався на Господа у Старому Заповіті[73], якнайточніше визначив його долю. Втративши зір, він узявся за написання двох історичних праць — «Історія Московії» та «Історія Англії», які залишилися незавершеними. А потім — за велику поему «Втрачений Рай». Він шукав тему, яка б зацікавила всіх людей, і не лише англійців. Цією темою став Адам, наш спільний предок.

Значну частину часу Мілтон проводив на самоті, писав вірші, і його пам’ять міцнішала. Він запам’ятовував по сорок-п’ятдесят одинадцятискладових рядків, а потім диктував їх людям, які приходили його провідати. Так він створив поему. Він згадав долю Самсона й міркував про неї, таку подібну до його власної, бо Кромвель уже помер, і почалася доба Реставрації. Мілтона переслідували, його могли засудити до страти, адже він виправдовував страту короля. Однак Карл II, син страченого Карла І, узяв перо й мовив з певним благородством: «Щось заважає моїй правиці підписати смертний вирок». Мілтон був урятований, і разом з ним чимало інших людей.

Тоді він написав «Samson Agonistes»[74]. Він хотів створити грецьку трагедію. Дія відбувається впродовж одного дня — останнього дня Самсона, і Мілтон замислився над схожістю їхніх доль, бо він, як і Самсон, був людиною сильною, але зрештою переможеною. Він був сліпий. І написав рядок, що, як зазначив Ландор{167}, завжди акцентується невірно, а насправді має бути таким: Eyeless in Gaza, at the mill, with the slaves: «Сліпий», у Газі (Газа — філістимлянське, вороже місто), біля млина, з рабами». Це так, наче нещастя громадяться над Самсоном.

У Мілтона є сонет, в якому він говорить про свою сліпоту. Один його рядок вочевидь написаний сліпим. Змальовуючи світ, поет мовить: In this dark world and wide: «У цьому темному, незміряному світі» — а це і є світ сліпих, бо самотні вони рухаються з простягнутими — в пошуках опертя — руками. Ось приклад (набагато важливіший за мій) людини, яка вивищується над сліпотою і робить свою справу: «Втрачений Рай», «Повернутий Рай», «Самсон-борець», найкращі його сонети, «Історія Англії» від витоків до норманського завоювання. Усе це створює сліпий, змушений диктувати випадковим людям.

Бостонському аристократу Прескотту{168} допомагала його дружина. Через нещасний випадок, який стався, ще коли він був студентом, Прескотт втратив одне око і майже осліп на друге. Він вирішив присвятити життя літературі. Вивчив, дослідив літератури Англії, Франції, Італії, Іспанії. Познайомився зі світом королівської Іспанії, що відповідав його рішучому неприйняттю республіканських часів. З ерудита зробився письменником і дружині, яка йому читала, надиктував історії завоювання Мексики та Перу, владарювання католицьких королів[75] і Філіпа II. То була вдала, майже бездоганна праця, що тривала понад двадцять років.

Є два ближчі до нас приклади. Один я вже назвав, це Ґруссак. Незаслужено забутий Ґруссак. Зараз його розглядають як француза, зайду в цій країні. Кажуть, нібито його історичні твори вичерпали себе, нібито тепер існує краща документація. При цьому забувають, що Ґруссак, як кожний письменник, писав два твори: один — це уподобана ним тема, другий — спосіб, у який він її розкрив. Крім того, що залишив нам свої історичні й критичні праці, Ґруссак оновив іспанську прозу. Альфонсо Реєс{169}, найкращий іспаномовний прозаїк усіх часів, сказав мені: «Ґруссак навчив мене, як треба писати іспанською». Ґруссак вивищився над сліпотою і залишив одні з найкращих сторінок прози, написаної в нашій країні. Мені завжди приємно згадувати його.

Згадаймо інший, відоміший за Ґруссака приклад. У випадку Джеймса Джойса{170} ми також маємо два твори. Два розлогі й — чому б не означити їх так — нелегкі для читання романи «Улісс» і «Поминки за Фіннеганом». Однак це тільки половина

1 ... 31 32 33 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сім вечорів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сім вечорів"