Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Справжнє ім’я Дмитро Могилянський. Народився 28.01.1901 р. у Чернігові в родині письменника Михайла Могилянського, яка до революції жила в Петербурзі. У 1917 р. Могилянські повернулися до Чернігова, у 1919-му Дмитро закінчив гімназію, був членом «Просвіти», співпрацював з газетою «Комуністична Боротьба», а з 1921-го – з газетою «Красное Знамя».

З 1925 р. проживав у Києві, з 1930-го – у Харкові. До арешту працював літературним співробітником часописів «Пролетарська Правда», «Знання», «Піонерія», «Соціалістична Перебудова», «Молодий Ударник», «Знание», у видавництві «Радянська школа».

Перші вірші опублікував 1918 р. у чернігівській земській газеті. Вірші та оповідання друкував у додатку до газети «Вісті» («Література, Наука, Мистецтво»), у «Новій Громаді», «Червоному Шляху», «Житті й Революції», «Глобусі», «Кіно», «Всесвіті», «Зорі».

Опублікував повість «Полонені шуми», видав дві збірки оповідань «Ведмеді танцюють» (1927) і «Сад» (1930).

У грудні 1934 р. видавництво «Радянська школа» перенесли до Києва. Поет залишився без роботи, і сестра Лідія запросила його до Дмитрова на будівництво каналу Москва – Волга, де було більше можливостей для творчої праці. З лютого до вересня 1935-го Д. Тась був літпрацівником, але потім повернувся до Харкова, напередодні арешту працював у редакції газети «Соціалістична Харківщина».

Його заарештували 30.01.1938 р. Після арешту повернули до Дмитрова і тримали у в’язниці Дмитлагеря НКВС, де він спробував покінчити життя самогубством: «10 февраля 1938 г. в 8 часов утра камера № 6 была выпущена на прогулку во двор. В то время как дежурный т. Никитенко отошел в коридор, арестованный Могилянский зашел в уборную и повесился на полотенце, но был замечен и снят. 19.02.1938 г. Рябцев».

«Приговорен: тройкой при УНКВД по Московской обл. 25 февраля 1938 г., обв.: в активной контрреволюционной работе на Украине. Расстрелян 28 февраля 1938 г. Место захоронения – Московская обл., Бутово».

За перелазом стежка
За перелазом стежка крізь городи, Крізь соняшники, льон, крізь коноплю… В твоїй, о земле, соковитій вроді Свої думки й бажання потоплю. Шляхи за стежкою у даль плазують, Шляхи за обрій в невідому путь… Десь вершники на вороних басують, Гармати десь, немов громи, гудуть… Тут – соняшники, льон і сонце, сонце, Тут зелено в розкошах бур’яну. Держить земля в своїй м’якій долоньці Країну снів – бунтарську, вогняну. За перелазом, за городом поле, І соняшник не сонцю уклонивсь: За обрієм зачервоніла воля — Блакитний льон сьогодні зчервонивсь… За перелазом стежка крізь городи… Зогнив старий дідівський перелаз… Вклоняюся ясній світанку вроді, Оспівую очей його топаз… А я піду