Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Нейромант 📚 - Українською

Читати книгу - "Нейромант"

744
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нейромант" автора Вільям Форд Гібсон. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 76
Перейти на сторінку:
очах до лінії додалася одна крапка.

Він увімкнувся.

– Діксі?

– Ага.

– Колись пробував зламати штучного?

– Так точно. Мене вирубило. Вперше. Тинявся собі, опинився високо над комерційним сектором Ріо. Великий бізнес, міжнародні корпорації, бразильські урядові бази – все світилося піді мною, мов новорічна ялинка. Просто тинявся собі, ти ж знаєш, як воно. А тоді чогось мені стрельнуло поколупати той куб, що був десь трьома рівнями вище. Виліз туди й спробував підійти.

– А як він виглядав, ну, візуально?

– Білий куб.

– А як ти знав, що то штучний?

– Та як знав. Божечки. Та я такої щільної криги в житті доти не бачив. Що це ще могло бути? У військових там унизу зроду такого не було. Коротше, я вимкнувся й наказав комп’ютеру подивитися, що це.

– Ага, і що?

– Він був у Тьюрингівському реєстрі. Штучний. Головна машина в Ріо належала підставній компанії.

Закусивши нижню губу, Кейс вдивлявся в простір, що лежав поза вершинами Східноузбережного управління ядерною енергетикою, – нескінченну нейроелектронну безодню матриці.

– Тессьє-Ешпули, Діксі?

– Тессьє, так.

– І ти повернувся туди?

– Та ясно. У мене ж шило в одному місці. Вирішив, що можу прорубати цю кригу. Зачепив зовнішній рівень – і кранти. Мій підручний почув, що пахне смаленим, і зірвав із лоба троди. Підла срака та крига.

– І твоя ЕЕГ була рівна.

– Ну, про це вже не одну легенду склали, правда ж?

Кейс вимкнувся.

– Бляха, а як ти думала, Моллі, від чого в Рівного вирубився мозок? Хотів подражнити того штучного. Клас…

– Ти не зупиняйся, – відповіла вона, – ви ж із Рівним удвох мали б гори звертати, ні?

– Дікс, я хочу глянути на того штучного з Берна. Як гадаєш, є причини цього не робити?

– Ну, хіба ниций страх смерті, а так – ні.

Кейс увів координати швейцарського банківського сектора. Кіберпростір тремтів, розмивався і обтікав його, і він відчув неабияке піднесення. Східноузбережне управління ядерною енергетикою зникло, натомість перед Кейсовим внутрішнім зором постала витончена й геометрично вивірена банківська система Цюриха. Він увів координати Берна.

– Бери вище, – підказав конструкт, – він високо сидітиме.

Світлові ґрати рівнів стробоскопічно мерехтіли повз них.

«Тут мені й кінець», – подумав Кейс.

Мовчозим був кубом білого світла, чия позірна простота означала неймовірну складність.

– Виглядає так собі, правда? – сказав Рівний. – Але ти спробуй, торкнися.

– Спробую підійти, Діксі.

– Не соромся.

Кейс посунувся на чотири позначки ближче. Чиста грань куба, що тепер тяжіла просто над ним, закипіла невловимими внутрішніми тінями, неначе тисяча танцюристів ураз заруха­лася за величезною матово-білою ширмою.

– Помітив нас, – сказав Рівний.

Кейс увів нові координати, й вони посунулися на одну поділку.

На грані куба проступило крапчасте сіре кільце.

– Діксі…

– Здавай назад, хутко!

Сіра пляма рівномірно набрякла, перетворилася на сферу й відділилася від куба.

Кейс відчув, як дека обпекла долоню, коли він дав ПОВНИЙ назад. Матриця розмилася, вони пірнули в сірий каньйон між банківських структур. Кейс глянув угору. Сфера темнішала й наближалася. Падала просто на нього.

– Вимикайся, – сказав Рівний.

Темрява впала на Кейса важким молотом.

Густий запах холодної сталі й лід уздовж хребта.

І з неонових нетрів проступають обличчя – моряки й ділки, і вуличні дівки – під отруєним сріблом неба…

– Слухай, Кейсе, ти б пояснив, що за мутки срані. Ти вга­шений, чи що?

Ритмічний больовий пульс усередині хребта…

Його розбудив дощ, млява мряка, ноги заплуталися в оптоволокні. Звукове море ігрової зали накочувалося хвилями – припливало й відходило. Він перевернувся, сів, обхопив руками голову.

Світло зі службового люка на задній стіні ігрового павільйону падало на уламки розмоклої фанери й залитий дощем корпус ігрового автомата. На боці автомата був вицвілий напис рожевими й жовтими ієрогліфами.

Він глянув угору й побачив чорне від сажі пластикове вікно, що світилося блідим флюоресцентним світлом.

Боліла спина, особливо хребет.

Він підвівся, прибрав мокре волосся з очей. З ним щось трапилося…

Перевірив кишені в пошуках грошей, не знайшов нічого й затремтів. Де куртка? Спробував пошукати її, заглянув за автомат, не знайшов і здався.

Вийшовши на Нінсей, він спробував оцінити натовп. П’ятниця. Це мала бути п’ятниця. Лінда, мабуть, в ігровому павільйоні. У неї могли би знайтися гроші. Чи хоча б сигарети… Він закашлявся, змахнув дощові краплі з переду сорочки й поволі рушив крізь натовп до входу в павільйон.

Голограми звивалися та здригалися під гуркіт ігор, мов привиди, що перетікали один в один у надто тісному імлистому просторі, просякнутому запахами поту і обридлої напруги. Матрос у білій тенісці скинув атомну бомбу на Бонн у «Танковій війні», і лазуровий спалах освітив залу.

Вона грала в «Замок чарівника», програла, очі її були підведені чорним олівцем.

Подивилася на Кейса, коли він обійняв її, й усміхнулася.

– Здоров. Як ти? Здається, ти змок.

Він поцілував її.

– Я через тебе останнє життя спустила, – сказала вона. – От поглянь, козел. Сьомий рівень у підземеллях, і мене зжерли упирі. – Вона дала йому сигарету. – Ти якийсь напружений. Де був?

– Не знаю.

– Ти обдовбаний, Кейсе? Пив знову? Декс у Зоуна брав?

– Може… Ти мене давно востаннє бачила?

– Не придурюйся. – Вона глянула на нього. – Ти ж придурюєшся, правда?

– Ні. Просто відшибло. Я… Я отямився в провулку.

– Може, тебе хтось виставив, сонце? Бабло на місці?

Він похитав головою.

– От бачиш. Тобі є де спати, Кейсе?

– Мабуть, ні.

– Ходімо тоді. – Вона взяла його за руку. – Візьмемо тобі кави й попоїсти щось. Відведу тебе додому. Рада тебе бачити, чувак.

– Вона стиснула його долоню.

Він усміхнувся.

Щось тріснуло.

Усе ніби зламалося зсередини. Павільйон завмер, затремтів…

Вона зникла. Спогади всією вагою впали на нього, всі знання раптом заіскрили в голові, як буває, коли мікрософт входить у гніздо за вухом. Зникла. Він відчув запах паленого м’яса.

Матрос у білій тенісці теж зник. У павільйоні було порожньо й тихо. Кейс роззирнувся навколо. Вишкірив зуби, згорбився, несвідомо стиснув руки в кулаки. Порожньо. Зім’ята жовта обгортка від цукерки, що застигла на краю автомата, впала на підлогу серед розплющених недопалків і пластикових стаканчиків.

– У мене була сигарета, – просичав Кейс, дивлячись на білі від напруги кісточки. – У мене була сигарета,

1 ... 32 33 34 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нейромант», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нейромант"