Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Дивлячись, як Ярослав грає із малечею, у Віолетті народжувалося дивне щемливе відчуття. У грудях щось надривалося, а в душі тіснився жаль, що свого часу полюбила не того та що саме Ланін міг би бути батьком Стефа і Стеши і дійсно цього вартий. Однак серцю не накажеш, воно обрало того, кого обрало, і зараз було все ще зайнято, але в той же час розбите. Таке страшне поєднання, яке не дозволяє впустити нове почуття.

З іншого боку, якби не було тієї ночі з Тимуром, не було б і Стефана зі Стефанією, а Віолетта зараз навіть уявити не могла, що не впізнала б, яка м'яка і ніжна у них шкіра, як вони по-особливому пахнуть. Можливо, у неї з'явилися б зовсім інші діти, але це були б не Стеф зі Стешею. Так що ні, вона майже не шкодувала, що все вийшло так, як вийшло. І жодного, жодного разу Віола не відчула в Ярові відчуження, не відчула, що діти не його. Він, здається, радів їм чи не найбільше за своїх батьків.

Правда, час від часу подружжя все ж ночувало в одній кімнаті (як і зазвичай, кожен на своїй половині ліжка), а дітей укладали в дитячій. Наприклад, коли Яр або Віола хворіли. Або, що траплялося набагато частіше, коли потрібно було поставити для учнів Віолетти танець і обговорити всі деталі. З ким ще вона могла б про це поговорити?

Ні, навіть не так. Віола цілком здатна була придумати красиву зв'язку і сама, але їй просто подобалося займатися цим на пару з Яром, була якась неймовірна внутрішня потреба робити щось разом. Тому що, якщо покласти руку на серце, вона відчайдушно сумувала за шкільними роками, коли вони танцювали і проводили значну частину часу удвох. За тими часами, коли чоловічі дотики не викликали у неї відторгнення і нічних кошмарів.

А зараз все по-іншому... Варто Яру переборщити із близькістю і обіймами, занадто захопитися танцем і дотиками, її ніби струмом від нього відкидає. В голові спливають розмиті картини жахливої ночі, тіло пронизують відчуття чужих рук, а до горла підступає нудота. Ярика хочеться відштовхнути, вдарити, втекти від нього подалі.

Через все це Віолетта все частіше відчувала себе бракованою, фальшивкою, недотанцівницею і недодружиною. В ту випускну ніч Гаджиєв зламав її не тільки фізично, а й морально, тому всі ці сім років навіть у бальному залі Віола уникала чоловіків і хлопців і вела виключно дитячі групи. Тільки Яра допускала до себе (бо він був рідним до мозку кісток), та й те лише в певних межах.

Однак сьогодні завдяки злості на Тимура вона вперше відчула, що поступово починає виходити за ці межі і потроху розсовує ті рамки, які її сковували. Не дарма кажуть, що кращу протиотруту готують саме з отрути змії, яка вкусила. Може, з Віолою ще не все втрачено і саме перемога над страхом перед Гадом допоможе подолати виниклу фобію?! Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб припинити шарахатися від чоловіків і повернутися до нормального життя?

Виникло бажання перевірити на практиці, переконатися, що їй не здалося і прогрес дійсно є, нехай і невеликий. Перебравши в голові безліч варіантів, вона вирішила почати з малого, а потім поступово збільшувати «дозу».

– Яре, що скажеш, якщо замість театру ми сходимо до кінотеатру?