Читати книгу - "Залежні від ненависті, Ксана Рейлі"

Я лежала на ліжку, але так і не змогла заснути. Макара поруч не було. Можливо, без його обіймів було важче? Я вже так звикла до нього, що холодна постіль сприймалася надто буквально. Мені справді було тут холодно. Я підвелася, поправляючи на собі його футболку. Сьогодні Макар вперше привіз мене у свою квартиру. Я вийшла з його спальні та помітила тьмяне світло, що виднілося з напіввідкритих дверей до однієї з кімнат. Я попрямувала туди та легко відчинила двері ширше. Помітила Макара, що сидів за столом, розглядаючись якийсь план будинку. Він тримав у руках олівець та щось креслив на папері. Я сперлася до одвірка, спостерігаючи за ним. Він не був схожий на того охайного боса, що зазвичай. Це його скуйовджене чорне волосся та дурнуваті окуляри змусили мене усміхнутися. Коли я востаннє бачила його в них? Мабуть, ще сім років тому. Я не стрималася, і тихий сміх вирвався з моїх вуст. Макар оглянувся на мене, здивований моєю присутністю. Я ж повільно попрямувала в його сторону. Він відкинувся на спинку крісла, і це дозволило мені сісти йому на коліна. Я зручно вмостилася на ньому, закинувши свої руки на його шию.

— Ти не спиш, — тихо сказав він, поклавши свої долоні на мої стегна.

— Не змогла заснути без тебе, — відповіла я, розглядаючи його обличчя. — А ти над чим працюєш?

Я подивилася на стіл та побачила на ньому знайомий проєкт. Мій погляд знову знайшов Макара. Я трохи спантеличено насупилася.

— Деякі правки до твого проєкту, — пояснив Макар. — Ти раніше питала за дитячу кімнату, і я подумав, що було б непогано таки зробити її. От вирішую, яку з гостьових спалень краще облаштувати.

Я підозріло примружила очі, адже це мені здалося трохи дивним. Макар почав ніжно водити пальцями по моїх ногах.

— Я допоможу тобі, — сказала я та забрала з його руки олівець.

Він легко усміхнувся мені. Я ж обернулася спиною до нього, все ще сидячи на його колінах. Макар сперся ліктем до столу та поклав свою голову на руку, спостерігаючи за мною. Мій погляд опустився на такий знайомий план будинку. Я легко постукала олівцем по своїх губах, розглядаючи проєкт.

— Ось це буде головною спальнею, — я показала пальцем на найбільшу за величиною кімнату на другому поверсі, — а оцю бічну можна було б зробити дитячою. До того ж вона близько до кімнати, де по ідеї мали б бути батьки. І ще мені б хотілося трохи змінити форму стін в цій кімнаті.

— Що ти маєш на увазі? — поцікавився Макар, продовжуючи розглядати мене.

Мої очі вмить загорілися, а в голові знову з'явився той дизайн синьої дитячої кімнати у вигляді підводного світу.

— Можна зробити щось схоже на великий акваріум. Наприклад, додати об'єму з обох боків стіни у формі овалу. Дивись!

Я почала креслити усе так, як мені хотілося бачити це. Макар інколи кидав погляди на план, але я бачила, що весь час його погляд був зосереджений на мені. Я не витримала та уважно подивилася на нього, стримуючи свою усмішку.

— Ти не дивишся на те, що я креслю, — ображено зауважила я, нахилившись ближче до нього.

— Дивитися на тебе мені подобається більше, — просто сказав він.

— Справді? А потім замовнику не сподобається те, що ми тут натворимо.

— Йому сподобається, Мелісо. Навіть не сумнівайся.

— Чому ти так впевнений у цьому?

Я підозріло примружила очі, а Макар просто знизав плечима. Це замовлення з першого ж дня здалося мені дивним. І якесь розуміння з'явилося у голові.

— Чекай... — прошепотіла я, не приховуючи свого захвату. — Це ти замовник! Це... Це твій дім?

Я з очікуванням подивилася на Макара. Він сів зручніше та легко постукав пальцями по столу. Чоловік раптом нахилився обличчям ближче до мене.

— Це наш дім, — сказав він.

Макар ніжно поцілував моє плече. Шок поглинув мене повністю, а на очах чомусь з'явилися сльози. Я ніколи не думала, що будинок з моїх мрій стане реальним. Наш з ним дім... Я не могла повірити в це, але ніжна усмішка Макара змусила мене широко усміхнутися йому.

— Ти це серйозно? — спитала я.

— Цілком. Ми здійснимо наші мрії разом.

Макар схопив мою руку та переплів наші пальці. Моє серце забилося так швидко, і в цей момент мені захотілося зізнатися йому в коханні. І тільки я відкрила рота, щоб сказати йому ці слова, як він раптом поцілував мене, змушуючи замовкнути. Я потягнулася до нього, відповідаючи йому на поцілунок. Важко було зрозуміти всі ті емоції, що вирували всередині, але чомусь я відчула себе такою щасливою поруч з ним.

— І поки цей будинок на ремонтній стадії, — заговорив Макар, коли відірвався від моїх губ, — у мене є для тебе інший спосіб бачитися частіше.

Він потягнувся рукою до шухляди на столі та витягнув звідти якісь ключі. Я не встигла відійти від новини про будинок, як Макар знову шокував мене.

— Що це? — розгублено спитала я.

— Ключі від моєї квартири. Ти можеш приходити сюди, коли захочеш. Я хотів би запропонувати тобі переїхати до мене, але не певний, що ти погодишся.

— Це занадто ризиковано. Якщо ми ще разом на роботу будемо приїжджати, то усі точно здогадаються про наші стосунки.

— Але я все одно хочу бачити тебе тут, тому й даю тобі ці ключі.

— Добре, — погодилася я та усміхнулася. — Мені приємно, що ти хочеш мене поруч.

— О, я дуже сильно хочу тебе!

І в цей Макар палко поцілував мене, притискаючи до себе, ніби хотів показати мені свої бажання. Я відчувала їх так само, тому з легкістю піддалася йому...

Коли я увійшла в невеличке кафе під офісом, то одразу ж помітила за одним зі столиків Ілону. Вже три тижні минуло, як ми повернулися додому з новорічного корпоративу. Ми повернулися до своїх "приязних" стосунків, але я чомусь почувалася не надто добре через те, що образила її тоді. Звісно, я не шукала в цій дівчині подруги, але ми могли б хоча б спробувати бути колегами.

— Біля тебе можна? — спитала я.

Ілона підняла на мене свій здивований погляд. Вона раптом насупилася, але кивнула головою в знак згоди. Я сіла навпроти неї, а коли до нас підійшов офіціант, то замовила собі каву та свій улюблений грибний суп.

— Ну, і? — пробурмотіла вона, розглядаючи мене. — Ти хочеш мені щось сказати?

— Ем, так! У боса був трохи кращий номер, аніж у нас, але я не певна, що це президентський люкс, — мовила я, помітивши легку усмішку на вустах Ілони. — Пригадую, тебе це цікавило.

— Дякую за інформацію, Мелісо. І що це означає?

Я уважно подивилася на дівчину та голосно зітхнула. Втомлено сперлася щокою на руку та сказала:

— Я хочу припинити нашу незрозумілу ворожнечу та неприязнь. Вже пройшло доволі багато часу з того моменту, як ти дізналася про мене і про Макара. Ти стримала своє слово та нікому не розповіла про це. Я можу довіряти тобі, Ілоно.

Вона зацікавлено схилила голову вбік, прискіпливо дивлячись на мене. Я вже навіть трохи напружилася від її мовчання.

— Я рада, що ти це зрозуміла. Ти маєш рацію. Нам справді варто краще ставитися одна до одної. Не впевнена, що ми станемо подругами, бо ти все ще мені не подобаєшся, Мелісо.

— Ти мені теж не подобаєшся, — огризнулася я. — Це... Це тільки через те, що я не хочу непорозумінь на роботі.

— До речі, — Ілона нахилилася ближче в мою сторону, — можеш не ревнувати Макара до мене. Я не чіпляюся до зайнятих чоловіків.

— Я і не планувала ревнувати його до тебе. Макар не зацікавлений у тобі.

— І то правда. — Ілона трохи скривилася. — Але вам треба бути обережними в офісі. Ти інколи занадто довго сидиш у його кабінеті.

— А хто сказав, що я сиджу? — спитала я, піднявши одну брову.

— Боже, перестань! — буркнула дівчина і раптом голосно засміялася. — Я більше ніколи не торкнуся своїми руками його столу.

Я засміялася та замріяно подивилася у стелю. В думках знову з'явився Макар. Останні тижні я часто приходила до нього, або ж він до мене. І хоч ми не жили разом, але все відчувалося саме так. Чоловік, про якого я так довго мріяла, тепер був повністю моїм. Від думок мене відірвав офіціант, що поставив переді мною каву.

— Я майже нічого не знаю про тебе, Ілоно.

— Як і я про тебе. Але ж ми хочемо порозумітися, тому я готова відповісти на деякі твої запитання.

— Ем, добре. З ким ти живеш? — поцікавилася я, дивлячись на дівчину.

— З мамою, — відповіла та. — Не надто круто, як для дорослої дівчини, але у мене більше нікого нема.

— А батько?

— Я росла без нього. У мене є лише матір, а у неї — тільки я. Ми двоє.

— Як щодо чоловіків?

— Мені з ними не щастить. — Ілона знизала плечима. — Все якось завжди не складається.

Це мене здивувало, адже Ілона справді приваблива дівчина. Мені навіть здавалося, що вона з тих жінок, які звикли розбивати жіночі серця. Інколи вона мені нагадувала мою сестру, але я, схоже, дуже сильно помилялася. Ми довгий час розмовляли, і з нею виявилося доволі цікаво. Навіть до офісу ми повернулися разом. І тільки я підійшла до свого робочого столу, як побачила на ньому стаканчик з кавою. Усмішка з'явилася на моєму обличчі. Я зробила декілька ковтків кави, насолоджуючись смаком свого улюбленого лате. Неважко було здогадатися, що це Макар потурбувався про мене. Він частенько робив такі маленькі приємні сюрпризи для мене.

Мені захотілося подякувати йому за каву, тому я вирішила зайти до нього в кабінет.

— Ти зайнятий? — поцікавилася я, заглянувши всередину.

Макар усміхнувся, побачивши мене, а тоді підвівся зі свого крісла.

— Для тебе я завжди вільний, — відповів він.

Усмішка на моєму обличчі стала ще ширшою. Макар вмів говорити красиві слова, які могли б закрутити мені голову. Я увійшла в кабінет, зачинивши за собою двері. Коли підійшла до начальника, то він одразу ж схопив мене за обидві руки та посадив на диванчик. Сам же Макар сів поруч. Він наче збирався щось сказати мені, тому я з очікуванням дивилася на нього.

— У тебе післязавтра день народження, — почав він, — і я б хотів, щоб ми відсвяткували його разом. Знаю, це сімейне свято. Можливо, ти будеш зі своєю сім'єю...

— Не буду, — різко сказала я.

Мене взагалі здивувало те, що Макар знав про мій день народження. Я і сама забула про нього.

— Добре. У мене є для тебе невеличкий сюрприз, а тут ще й вихідні.

— Так чудово все складається.

Я відчувала, як Макар ніжно водив своїми пальцями по моїх долонях. Він ніби й не помічав, що робить це. Ми вже торкалися одне одного на підсвідомому рівні.

— Ти не проти відсвяткувати свій день народження зі мною? — серйозним тоном спитав Макар, уважно дивлячись на мене.

— Ні, звісно ж, — відповіла я, усміхаючись. — Я буду тільки рада провести цей день з тобою. Відверто кажучи, я й не пам'ятаю, коли востаннє святкувала день народження. Батьки ніколи не робити для мене свята.

— Значить, ми відсвяткуємо за всі ці роки.

Макар обійняв мене однією рукою, а я міцно притулилася до нього, уткнувшись носом в його шию. Усмішка ніяк не зникала з мого обличчя. Мені не вірилося, що у нас зараз усе так добре. Наче справжня казка, що стала реальністю.