Читати книгу - "Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna"

Кімната була тьмяно освітлена, і холодне світло, що падало зверху, надавало їй вигляду якоїсь стерильної порожнечі. Посередині стояло дзеркало, яке нагадувало театральний реквізит – високе, масивне, з тонкою тріщиною, що тягнулася через увесь лівий край.

Перед дзеркалом стояли два стільці. Я сіла на один із них, відчуваючи, як напруга стискає мої плечі. Ейрі вже був там, його спокійний вигляд контрастував із моїм внутрішнім станом. Він сів навпроти, поклавши руки на коліна.

На стіні перед нами з’явився текст:

“Ваше завдання: висловити свої справжні почуття до партнера. Будьте чесними. Дзеркало покаже, чи ви щирі.”

Я відчула, як серце раптово вдарилося в грудях, наче хотіло вирватися назовні.

— Це... жарт? — запитала я, намагаючись не видати паніки в голосі.

— Здається, ні.

Я відчула, як земля тікає з-під ніг. Моя голова закрутилася від тисячі думок. Що я маю сказати? Що від мене чекають? Чи це частина гри?

Ейрі дивився на мене, його обличчя залишалося незворушним. Це завжди бентежило мене. Його холодність була стіною, яку я намагалася пробити знову й знову, але цього разу ця стіна здавалася ще вищою.

— Думаю, тобі варто почати, — сказав він, злегка нахиливши голову.

Голос Ейрі був спокійним, майже лагідним. Але я відчувала, що це також частина його гри.

— Я… я не знаю, як це сказати, — почала я, і мій голос затремтів.

Ейрі кивнув, даючи зрозуміти, що чекає. Я не могла дивитися на нього, тому зосередилася на тріщині в дзеркалі. Це дзеркало ніби бачило мене наскрізь, і це лякало.

— Ти… важливий для мене, — прошепотіла я.

— Це очевидно, — відповів хлопець, і його спокій тільки роздратував мене.

Я стиснула пальці на колінах, намагаючись знайти правильні слова.

— Ти не розумієш, — сказала я, підвищивши голос. — Це більше, ніж просто партнерство в грі. Більше, ніж просто дружба.

Я змусила себе подивитися на Ейрі.

— Ти надихаєш мене дещо відчувати. І це страшно. Але водночас це так… важливо для мене, — зізналася я, і сльози почали збиратися в моїх очах.

Обличчя Ейрі залишалося незворушним.

— Я знаю, що це може бути неправдою, — продовжила я. — Знаю, що ти можеш робити це лише тому, що так сказали правила гри. Але я більше не можу це ігнорувати.

Тепер я вже не могла зупинитися. Мої слова лилися, як потік.

— Я довіряю тобі більше, ніж комусь іншому. І це не тому, що я хочу цього. Це тому, що ти зламав мої стіни. А тепер я боюся, що ти зламаєш мене.

Я замовкла, відчуваючи, як сльоза скотилась по щоці. У кімнаті запанувала напружена тиша.

— Скажи щось, — прошепотіла я, не в змозі більше витримати його мовчання.

Ейрі нахилився вперед, поклавши лікті на коліна. Його погляд був пронизливим, але я не могла прочитати його емоцій.

— Ти впевнена, що це справжнє? — запитав він.

Ці слова були як удар. Я не знала, як на них відповісти.

— Я… — почала я, але голос зірвався.

— Ти думаєш, що це ти відчуваєш? Чи це просто частина всього цього? Частина “Тригера”? — його голос був тихим, але кожне слово било в саме серце.

Моє дихання збилося. Слова Ейрі змушували мене сумніватися в самій собі.

— Це справжнє, — відповіла я нарешті, дивлячись йому прямо в очі. — А ти?

Ейрі ж не відповів. Його обличчя залишалося холодним, але в очах я побачила щось нове – це був конфлікт, сумнів, щось, що він намагався приховати.

Він підвівся й відійшов до дзеркала, дивлячись на своє відображення. Я не могла зрозуміти, що Ейрі думає. Його спина була прямою, руки міцно стиснуті.

— Ейрі? — я не могла більше витримати цієї тиші.

Він обернувся, його обличчя було таким, як завжди: без емоцій, без тепла. Але в очах тепер горіло щось, чого я ніколи не бачила раніше.

— Можливо, я не знаю, що таке справжнє, — сказав він тихо.

Ці слова змусили моє серце завмерти. Ейрі повернувся до дзеркала, залишивши мене наодинці зі своїми почуттями й розгубленістю.