Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вперше — без її обіймів.

Сьогодні мама вирішила, що я вже можу спати сам. Не тому, що більше не потрібен їй. Навпаки — саме тому, що я вже росту. І вона хоче подарувати мені перший крок до самостійності. Маленький. Ніжний.

Моя кімната наповнена ніччю. Світло-нічник кидає м’яке сяйво на стелю, де танцюють зірки. Ліжечко пахне мамою — вона постелила улюблену пелюшку, цілувала мене в лобик перед сном.

— Ти впораєшся, — прошепотіла вона. — А я поруч. Завжди.

Спершу було тихо. Потім — трохи тривожно. У темряві звуки стають гучнішими: шарудіння, далекі голоси, навіть власне дихання.

Але щось лишається незмінним — ритм серця. Не маминого — тепер мого. Я слухаю його, як вона колись слухала моє в животику.

Я не плачу. Просто прислухаюсь. Бо знаю — вона недалеко. Її любов розлита повітрям, намальована на стінах, захована в кожному "на добраніч".

І коли я засинаю, мама тихо відчиняє двері, заглядає, торкається мого чола і шепоче: — Ти мій великий. І такий сильний.

Цієї ночі ми обидва навчилися відпускати — не з любові менше, а з довіри більше.

---