Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Бабуся Михайла вважала, що весілля – справа невідкладна. І якщо самі «молодята» ще не квапилися, то вона була повністю готова взяти ситуацію у свої руки. Вже зранку вона виглядала так, ніби збиралася не просто вибирати ресторан, а планувала стратегічну військову операцію. На ній був її найкращий костюм у дрібну клітинку, акуратно зав’язана хустка та непохитна рішучість у погляді. У руках вона стискала записник, де, мабуть, були всі можливі й неможливі варіанти закладів, які могли б підійти для святкування. 

Михайло ж, навпаки, виглядав так, ніби його щойно витягли з теплого ліжка й поставили перед фактом, що день обіцяє бути довгим і виснажливим. Він потягнувся й зморщив носа. 

— Бабусю, може, давай спочатку кави вип’ємо? 

— Не відволікайся! Весілля саме себе не організує! 

— Бабцю, ти взагалі пам’ятаєш, що у нас із Аліною… як би це сказати… 

— Пам’ятаю-пам’ятаю! Саме тому треба поспішати! 

І от вони вирушили в «ресторанно-розвідувальну експедицію». 

Першою зупинкою став ресторан «Розкіш і блиск».  Це був заклад, у якому блищало буквально все — від підлоги до поглядів офіціантів, які оцінювали бабусю та її онука з ледь прихованим сумнівом. 

— Добрий день, ви на бронювання? — запитав менеджер, гладенько зачесаний і в костюмі, який, мабуть, коштував, як половина Михайлової квартири. 

— А що, просто подивитися не можна? — примружилася бабуся. 

— Звісно, можна. У нас ексклюзивний зал для весіль, авторське меню від шефа… 

— А борщ є? 

— Ем… у нас є суп-пюре з білих грибів із кокосовим молоком… 

Бабуся закотила очі. 

— Це ти мені казку розповідаєш чи меню? Ну його! Ходімо, онучку, тут нічого ловити! 

Михайло зітхнув із полегшенням, коли вони вийшли. 

— Бабусю, може, знайдемо щось простіше? 

— А ти що думаєш, я куди веду? Ходімо далі! 

Василина Пилипівна впевнено покрокувала вперед по вулиці, уважно роздивляючись на всі боки, а Михайло ледь встигаючи плентався за нею без особливого ентузіазму, але з легкою тривогою на душі так, як наміри у бабці були аж занадто серйозні.

Наступним місцем, яке привернуло увагу Василини Пилипівни стала затишна сімейна варенична «Вареники від Степана». Лише переступили вони поріг закладу, як одразу в носа вдарив запах свіжих пиріжків і літньої м’яти. 

— Оце вже щось схоже! — схвалила бабуся, оглядаючи червоні скатертини в клітинку. 

До них підійшла привітна офіціантка. 

— Добрий день! Хочете переглянути наше весільне меню? 

— Звісно! Що пропонуєте? 

— Домашній борщ, вареники з м’ясом, картоплею та вишнями, запечену рульку… 

— А танці тут можна? 

— Ну, у нас зал невеликий… 

Бабуся замислилася. 

— Малувато, певно, для нормального весілля. Бо ж якщо будуть танці, де моя подруга Валя розмахне руками, то місця треба багато! 

— Бабусю, ти що, хочеш ще й шоу-програму? 

— Хочеш сказати, що твоя наречена не заслуговує на найкраще? 

Михайло змовчав. 

— Ну що ж, хороший заклад, але замалий. Дякуємо, дівчино, ми ще подумаємо! 

Далі Михайло вирішив пожартувати і запропонував бабусі звернути увагу на піцерію, в якій часто замовляв для себе піцу під назвою «Італія в серці». 

— Бабусю, може, піца — це теж варіант? — ляпнув бабці Михайло. 

— Весільна піца? Онуку, тебе точно в дитинстві я добре виховувала? 

Але бабуся все ж зайшла подивитися. Тут пахло сиром, томатами та базиліком. У центрі залу стояла справжня піч, де вправний кухар підкидав у повітря тісто, ніби це була циркова вистава. 

— А у вас весілля справляють? — запитала бабуся. 

Адміністратор засміявся. 

— Ну, якщо наречені — великі фанати піци, то так! 

— Ви що, жартуєте? Весільний торт теж із тіста зробите? 

— У нас є дуже гарні десерти… 

— Та ну його! Онучку, ходімо звідси, бо зараз тебе ще в піцайоло запишуть! 

Остаточний вибір припав на невеличкий, але досить затишний ресторанчик «Затишок», з дерев’яними столами, м’якими подушками на лавках і теплим жовтим світлом ламп. 

— Оце діло! — схвалила бабуся, нюхаючи повітря. — Пахне, як у бабусі вдома! 

— Бабусю, це й є твій дім! 

— Не сперечайся! 

Адміністратор підійшов привітно, запропонував переглянути меню. 

— У нас є все: українська кухня, європейські страви, окремий зал для танців… 

— І місце для тамади? 

— Так, звісно! 

Бабуся хвацько закрила записник.