Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Оце беремо! 

— Бабусю, може, хоч Аліна подивиться? 

— Ти що, онучку? Я ж жінка з досвідом! Якщо тут добре — значить, добре! 

Михайло приречено зітхнув. 

Так було вирішено: весіллю бути! Навіть якщо ніхто з «молодят» ще не встиг цього усвідомити.

Ресторан «Затишок» справді виправдовував свою назву. Тут було тепло, лампи відкидали м’яке жовте світло, від чого меблі з темного дерева виглядали ще привабливішими. Уздовж стін стояли полиці з баночками спецій, картинами старого Києва та декоративними глечиками. Десь у кутку тихо грав саксофон, а запах свіжоспеченого хліба змішувався з ароматами борщу та запеченого м’яса. 

Посеред усього цього гастрономічного раю стояла бабуся Михайла. Маленька, але грізна, вона тримала в руках меню та впевнено торгувалася з адміністратором. 

— Дивись, хлопче, борщ у вас добрий, це я зрозуміла. Але от що з варениками? Бо якщо те тісто, що вчорашнє, то я сама можу ліпити кращі! 

— У нас вареники тільки свіжі, ручної ліпки, — запевнив адміністратор, намагаючись не видавати розгубленості. 

— Ну, гаразд. А тепер головне! Давай бронювати зал! 

— То… ви вже вирішили дату? 

Бабуся підійшла ближче, змовницьки схилилася до хлопця: 

— У мене онук ще трохи вагається, але місяця на роздуми йому вистачить. Давай на двадцяте! 

— Бабусю, СТОП! — нарешті озвався Михайло, схопивши її за лікоть. — Це ж не просто день народження, а… ну… 

— А що? Ти думаєш, що Аліна передумає? Не передумає! Я її відразу розгледіла: серйозна, розумна дівчина, а головне — з характером! Усе буде гаразд. 

Офіціанти, які проходили повз, відверто посміхалися. Один навіть підійшов ближче, удаючи, що поправляє серветки на столі, але явно підслуховував. 

— Бабусю, але… 

— Ой, не мели дурниць, онучку! — відмахнулася старенька. — Давай завдаток залишимо, щоб не перехопив якийсь хитрий жених! 

Жениха якраз у цей момент трохи не схопив інфаркт.

— Бабусю! Зачекай! 

Михайло, не втрачаючи часу, швидко витяг телефон і почав набирати Аліну. 

— Що знову? — пролунало роздратоване бурмотіння з того боку слухавки. 

— Аліна… 

— Якщо це щось про твою бабусю, то…

— Вона вже бронює ресторан для весілля! 

Пауза.

— ЩО?! 

— І хоче лишити завдаток! 

— Михайле, якщо це твій тупий жарт… 

— Алінко, я зараз на колінах перед тобою, лише не клади слухавку! 

— Віртуально на колінах чи реально? 

— На реальних, на підлозі реального ресторану, який твоя майбутня бабуся вже обрала для НАШОГО весілля!

Знову пауза. Але тепер ще довша. 

— Алінко, ти ще тут? 

— Чекай. Я осмислюю той факт, що у мене є «майбутня бабуся». 

— Ось тому мені і потрібна допомога! Приїдь, скажи їй, що… ну, що ти… 

— Що я що?! 

— Що ми не можемо так швидко! 

— Ага. І після цього твоя бабуся перепише квартиру на Родіка? Чи кота? 

— Вона вже натякала! Це не жарти, Аліно! У мене або ти, або котячий господар! 

Зітхання з іншого боку лінії. 

— Добре. Але знай, я витягну з тебе всі нерви за цей день! 

— Я згоден. Їдь швидше! 

Михайло поклав телефон і озирнувся. Бабуся вже активно розмахувала руками перед адміністратором, який явно не знав, як чемно сказати, що він не готовий приймати завдаток від жінки, чий онук виглядає так, ніби зараз знепритомніє. 

— Бабусю… — Михайло глибоко вдихнув. — Давай ми ще подумаємо? 

— Онуку, що тут думати? Якщо ви вже цілувалися, значить, справа серйозна! 

Офіціант, що стояв поруч, мало не впустив тацю від сміху. 

— Ой, молодь… — пробурмотів він і швидко зник у напрямку кухні. 

А бабуся, задоволена, схрестила руки на грудях і сказала: 

— Ну все, я вважаю, що місце вибрано. Чекаємо тепер наречену, хай і вона оцінить! 

Михайло зітхнув і почав прощатися зі своєю свободою.