Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Що відбувалося далі, пам’ятаю лише уривками – той період життя залишився аморфною туманною плямою. Домашні улюбленці були мовчазними свідками моїх мук. Однак Кіт виявився слабкодухим створінням – я навіть не помітив, коли той зник. Одного дня він просто покинув нас. Цікаво, скільки хазяїв до мене у нього було і скільки буде після мене? Залишається лише здогадуватися. Може, перебрався в іншу частину міста в пошуках кращої долі? Іноді я сумнівався, а чи існував Кіт насправді, чи це лише виплід моєї уяви? І тільки присутність Тимофія переконувала мене в реальності Кота. Той, на відміну від свого батька, проявляв чудеса витримки й терплячості. Це, напевно, був найтолерантніший кіт у світі. Він, як і я, любив Марину й сумував за нею – саме ця обставина, напевно, змушувала його залишатися поряд. Дивлячись на цю тварину, що поділяла мої почуття, мені на мить ставало легше. 

Залишатися наодинці було нестерпно, тому я швидко знайшов собі приятелів – тепер у мене майже щодня були гості, які часто залишалися до ранку. 

Але потім повернулася мама... 

Одного дня пообіді дзвінок у двері привів мене до тями. Ледве тримаючись на ногах, я відчинив двері і побачив всміхнену маму. Але, коли вона побачила мене, усмішка миттєво сповзла з її обличчя. Від несподіванки вона заклякла на місці і не знала, що сказати. Не в змозі більше знаходитися в вертикальному положенні, я опустився на підлогу й притиснувся обличчям до маминого пальта, щось бурмочучи на знак привітання. Зрештою, вона не витримула та почала кричати, щоб я припинив «жартувати». Та, коли вона оглянула квартиру, то зрозуміла – ніхто тут не жартує. 

Я не пам’ятаю, що мама говорила, але дуже скоро в неї закінчилися слова й вона розплакалася. Увесь паризький шарм, яким вона просякла, миттєво розвіявся. Лише уявіть собі стан жінки, котра щойно повернулася з Франції, наповнена враженнями по вінця й сповнена бажанням їх з кимось розділити, бачить свого донедавна успішного сина, який з невідомих причин тепер борсається в багнюці! 

Що могло трапитися, щоб за короткий строк бездоганно вдягнутий, виключно розумний і культурний чоловік, котрий займає високооплачувану й відповідальну посаду, опустився на самісіньке дно й не бажав звідти підійматися?! Моя квартира перетворилася на хлів – тут у кожному кутку стояли пусті пляшки, за різноманітністю яких можна було зробити висновок, що через оселю пройшов увесь асортимент столичних алкогольних крамниць. 

У цей пляшковий антураж я вписувався якнайкраще – брудний одяг, запухле обличчя й синець під оком. У ту мить моїй мамі можна було лише поспівчувати. 

– Мам, ну, мам. Прошу тебе, не плач. Я сволота, свиня, скотина. 

– Скажи мені, синку, як за ці два місяці ти встиг стати сволотою, свинею та скотиною відразу? Поясни – я не розумію! Мені легше повірити в кінець світу, аніж у те, що з тобою могло таке трапитися! Чому ти мовчиш?! 

– Скажи що-небудь! – знову вигукнула мама, не дочекавшись відповіді. 

– Потім, усе-е-е потім. Я тобі все розкажу, але не зараз. Прошу, не питай мене поки ні про що, – і я поклав голову на її коліна і мамі залишалося задовольнятися цією розпливчастою відповіддю. 

– Послухай, синку, – з надією в голосі промовила мама, – що б там не сталося, ти впораєшся. Ти обов’язково впораєшся! Ти – сильний. 

– Ні, мамо, я – слабкий, найслабкіша людина на світі. А от вона... вона була сильною, – і я тихо заплакав. 

– Значить, справа в жінці? Щось я не пам’ятаю, щоб хоча б одна з них справляла на тебе таке враження! Напевно, прийшов твій час дізнатися, що таке кохання. 

– Так, мамо, напевно прийшов. Вона – особлива, мамо. Вона – особлива... 

Трохи оговтавшись, мама зняла пальто й капелюх і, засукавши рукави, потягла мене у ванну. Я не опирався, а тільки зіщулився від холоду, коли мама ввімкнула на повну холодний душ. Вона припинила лише тоді, коли я почав цокотіти зубами, на мене полилась тепла, а за хвилину гаряча вода. Протверезівши, я знову відчув тупий біль, що стискав мене зсередини. Лише мамина присутність не давала можливості провалитися в себе. 

Після реанімаційних заходів мені страшенно захотілося їсти. Поки я вдягався, мама приготувала соковитий омлет. Тимофій також був щасливий, бо вперше за останні тижні відчув себе ситим. 

Я спостерігав, як мама прибирає посуд, витирає стіл – ці неквапні рухи дарували мені відчуття умиротворення. Я згадав, як це робила Марина, і мало не розплакався. 

– Я залишуся сьогодні в тебе, якщо ти не проти, – мама ніби прочитала мої думки, бо я знав, що як тільки залишуся один, страх і відчай візьмуть гору й будуть диктувати мені спосіб дій. 

– Звісно, не проти, – я з вдячністю подивився на неї. І, щоб не давати волі страхам, я відразу пішов спати. 

Закривши очі, я відразу заснув.