Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після дона Беніто на майдан довго ніхто не виходив. На майдані було тихо, бо всі чекали, хто буде другий. Потім якийсь п'яниця щосили загорлав:
— Que saiga el toro! Випустіть бика!
З натовпу, що зібрався під вікнами ayuntamiento, крикнули:
— Вони не хочуть іти! Вони всі моляться!
Тоді інший п'яниця загорлав:
— Женіть їх звідти! Женіть, та й усе! Годі їм молитися!
Але з ayuntamiento все ще ніхто не виходив; та ось я побачила на дверях іще одного чоловіка.
То був дон Федеріко Гонсалес, власник млина й бакалійної крамниці, найзапекліший фашист у нашому місті. Він був високий і худорлявий, а волосся начісував з одного боку голови на другий, щоб прикрити лисину. Він вийшов босий, як його взяли з дому, в нічній сорочці, заправленій у штани. Він ішов попереду Пабло, піднявши руки над головою, а Пабло підштовхував його дулом рушниці в спину, і так вони йшли, аж поки дон Федеріко увійшов поміж шеренги. Та коли Пабло залишив дона Федеріко й повернувся до дверей ayuntamiento, той не зміг іти далі й зупинився, звівши очі догори й піднісши руки, наче хотів ухопитися за небо.
— В нього ноги здерев'яніли, — сказав хтось.
— Що це з вами, доне Федеріко? Не можете йти? — крикнув другий.
Але дон Федеріко стояв на місці, піднісши руки, і тільки губи в нього ворушилися.
— Ну, давай, — крикнув йому зі сходів Пабло. — Іди!
А дон Федеріко все стояв, наче до місця прикипів. Якийсь п'яниця штрикнув його ціпилном у спину, і дон Федеріко рвонувся, як норовистий кінь, але вперед не рушив, а так і зостався на місці з піднесеними руками, дивлячись на небо.
Тоді той селянин, що стояв коло мене, сказав:
— Неподобство! Я проти нього нічого не маю, але це видовисько треба кінчати. — І він вийшов зі свого ряду, пропхався до дона Федеріко і сказав: — 3 вашого дозволу. — І, розмахнувшись, ударив його києм по голові.
Дон Федеріко опустив руки, притис їх до лисого тім'я, пригнув голову і, захищаючи її руками — довге рідке волосся, що прикривало його лисину, стирчало між пальцями, — кинувся бігти між двома шеренгами. Його молотили ціпами по спині й плечах, аж поки він не впав, і тоді ті, що стояли в кінці, підняли його й скинули з кручі. Він не вимовив жодного слова, відколи Пабло виштовхнув його з дверей дулом рушниці. Тільки не міг іти. Певно, ноги не слухались.
Після дона Федеріко я побачила, що в кінці шеренги над урвищем зібралися справжні шибайголови, і пішла до аркади ayuntamiento, відштовхнула двох п'яниць від вікна й зазирнула туди сама. У великому залі ayuntamiento всі стояли на колінах, півколом, і молилися. Священик теж стояв на колінах і молився разом із ними. Пабло й один швець на прізвисько Cuatro Denos, Чотирипалий, — він тоді весь час був із Пабло, — і ще двоє стояли з рушницями, і я почула, як Пабло запитав священика: «Хто піде зараз?» — але священик усе молився й нічого йому не відповідав.
— Слухай, ти, — сказав Пабло священикові своїм хрипким голосом. — Хто піде зараз? Хто приготувався?
Священик не відповідав Пабло, наче його там і не було, і я бачила, що Пабло починає сердитися.
— Ми підемо всі разом, — підвівши голову й уриваючи молитву, сказав йому дон Рікардо Монтальво, наш поміщик.
— Que va, — сказав Пабло. — По одному, тільки-но приготуєтеся.
— Тоді зараз піду я, — сказав дон Рікардо. — Вважай, що я вже готовий.
Священик благословив його, коли він сказав це, а потім ще раз, коли він підвівся. Він не переривав молитви, тільки дав йому поцілувати розп'яття, і дон Рікардо поцілував розп'яття, обернувся до Пабло й сказав:
— Все. Тепер я приготувався раз і назавжди. Ходімо, ти, цапе смєрдючии.
Дон Рікардо був низенький, сивий, з товстою шиєю, в сорочці без комірця. Ноги мав криві, тому що багато їздив верхи.
— Прощавайте, — сказав він до тих, що стояли на колінах. — Не бійтеся. Смерть — то пусте. Прикро тільки, що доводиться гинути від рук цих поганців. Не смій торкатися мене, — сказав він Пабло. — Не смій торкатися мене своїм дробовиком.
Він вийшов з ayuntamiento, голова сива, очиці маленькі, сірі, і його коротка шия немов ще дужче роздулася від люті. Він подивився на шеренги селян і сплюнув на землю. Плюнув по-справжньому, слиною, а це, як ти сам розумієш, Ingles, вийшло б не в кожного на його місці. А потім крикнув:
— Arriba Espana[35]. Геть вашу сяку-розтаку Республіку, туди й розтуди ваших батьків!
Його порішили швидко, бо він образив усіх; його почали бити, щойно він дійшов до перших у шеренгах, били, коли він усе ще намагався йти далі з піднесеною головою, били, поки не впав, і різали серпами. Потім гуртом підтягли до краю урвища й скинули вниз, і тепер у них була кров на руках і на одежі, і всі раптом відчули, що з ayuntamiento виходять справжні вороги і що їх треба вбивати.
Поки дон Рікардо не вийшов лютий і не образив усіх нас, я певна, в шеренгах багато знайшлося б таких, котрі дорого б дали, щоб опинитися деінде. І якби хтось крикнув: «Слухайте, відпустімо решту! Вони вже дістали добру науку», — напевно, більшість погодилася б.
Але своєю відвагою дон Рікардо погано прислужився тим, що зосталися. Бо він роздрочив людей, і якщо доти вони виконували свій обов'язок не дуже охоче, то тепер в них кипіла лють, і це зразу ж далося взнаки.
— Виведіть священика, тоді все піде швидше! — крикнув хтось.
— Виведіть священика!
— Три розбійники у нас уже були, тепер давайте священика!
— Два розбійники, — сказав якийсь присадкуватий селянин тому, хто це крикнув. — Два розбійники було з господом нашим.
— З чиїм господом? — спитав той, весь — червоний від злості.
— З нашим господом — це ж так мовиться.
— У мене ніякого господа немає — навіть для сміху, — сказав той. — І ти краще прикуси язика, коли не хочеш сам прогулятися між шеренгами.
— Я такий самий республіканець, як і ти, — сказав присадкуватий. — Я вдарив дона Рікардо по зубах. Я вдарив дона Федеріко по спині. А дона Беніто не поцілив. Я просто називаю його так, як усі: наш господь. І з ним було два розбійники.
— Туди й розтуди твоє республіканство. І цей у тебе «дон», і той у тебе «дон».
— Тут їх усіх так називають.
— Ну, я цих cabrones називаю інакше. А твого господа… Ага! Он іще один
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.