Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Яку може дати тільки електрика, — поспішив закінчити фразу капітан Немо. — Повторюю, пане, можливості моїх машин майже необмежені. Насоси «Наутілуса» великої потужності. Ви могли в цьому переконатися, коли на палубу «Авраама Лінкольна» обрушився цілий водяний стовп, вивержений ними. Утім, я користуюся запасними резервуарами лише в крайньому разі, а саме при зануренні на глибини від півтори до двох тисяч метрів.

Без особливої потреби я не перевантажую батареї. Ну, а коли мені приходить фантазія побувати в океанських безоднях, коротше кажучи, на глибині двох-трьох льє від поверхні води, я користуюся більш складним маневром, але не менш надійним.

— Що це за маневр, капітане? — запитав я.

— Спочатку я повинен розповісти вам, у який спосіб управляється «Наутілус».

— Я весь — увага, капітане!

— Щоб спрямувати судно на штирборт, на бак-борт, щоб робити маневри, коротше кажучи, вести судно по горизонтальній площині, я користуюся звичайним кермом із широким пером, підвішеним до ахтерштевня, що приводиться в рух штурвалом за допомогою шуртроса. Але я можу спрямовувати «Наутілус» і у вертикальній площині, згори вниз і знизу вгору, за допомогою двох похилих площин, вільно прикріплених до його бортів коло ватерлінії. Площини ці рухливі і приводяться в будь-яке положення зсередини судна за допомогою могутніх важелів. Якщо площини поставлені паралельно до кіля, судно йде по горизонталі. Якщо вони похилі, «Наутілус», у залежності від кута нахилу, ведений гвинтом, або опускається по діагоналі, що подовжується за моїм бажанням, або піднімається по тій же діагоналі. Більше того, при бажанні можна прискорити підйом, виключивши гвинт. Під тиском води «Наутілус» спливає на поверхню по вертикалі, як злітає в повітря наповнений воднем аеростат.

— Браво, капітане! — вигукнув я. — Але як може керманич вести підводний корабель навмання?

— Керування ходом судна здійснюється з рубки, що утворює виступ у зовнішній частині корабельного корпусу. Ілюмінатори рубки з товстого черепицеподібного скла.

— І скло здатне витримати такий тиск?

— Якнайкраще! Кришталь, при усій своїй ламкості при падінні, виявляє, однак, значний опір тиску води. У тисяча вісімсот шістдесят четвертому році здійснено було у Північному морі дослідну риболовлю при електричному світлі. І що ж? Кришталеві пластинки в сім міліметрів товщиною витримали тиск у шістнадцять атмосфер! Притому що був увімкнутий струм високої напруги. Скло ж, яким користуюся я, має товщину не менше двадцяти одного сантиметра, тобто в тридцять разів товще згаданих пластинок.

— Усе це так, капітане Немо! Але щоб орієнтуватися в просторі, необхідне світло, що розсіювало б пітьму. А в мороці вод…

— За рубкою міститься могутній електричний рефлектор, що освітлює море на відстані півмилі.

— Браво! Бравісимо, капітане! Тепер я розумію, що означало світіння моря, яке настільки збило з пантелику вчених! От він, горезвісний фосфоресціюючий нарвал! До речі, скажіть, зіткнення «Наутілуса» з «Шотландією», що наробило стільки галасу, чиста випадковість?

— Найчистіша, пане! Я плив у двох метрах од рівня моря, коли сталося зіткнення.

Утім, я відразу ж побачив, що воно не мало трагічних наслідків.

— Ніяких, пане! Ну, а що стосується вашої зустрічі з «Авраамом Лінкольном»…

— Досить прикро, пане професоре, що постраждав один із найкращих кораблів американського флоту; але на мене напали, і я змушений був захищатися. Утім, я вдовольнився тим, що знешкодив фрегат. Судно відбудеться легким ремонтом у найближчому порту!

— О капітане, — вигукнув я, — ваш «Наутілус» дійсно пречудове судно!

— Так, пане професоре, — схвильовано відповів капітан Немо, — я люблю його, як плоть від плоті своєї! Якщо ваші судна полишені на будь-які незгоди і їх усюди підстерігає небезпека, якщо перше враження, що його справляє море, як добре сказав голландець Яп-сен, — страх безодні, то на борту «Наутілуса» людина може бути спокійною. Тут нема чого боятися — ні пробоїни в корпусі, адже подвійна обшивка судна міцніша од заліза; тут немає такелажу[43], що страждає від бічної хитавиці або «утомлюється» від кільової; немає вітрил, що їх може пошматувати вітер; немає парових котлів, що можуть вибухнути; тут виключена небезпека пожежі, бо на кораблі немає дерев’яних частин; немає вугілля, запас якого може вичерпатися, адже корабель керується електричними апаратами; немає небезпеки зіткнення, оскільки він один плаває в морських безоднях; не страшні і бурі, адже за кілька метрів од рівня моря панує глибокий спокій! Так, пане! Це досконалий підводний корабель! І якщо вірно, що винахідник більше вірить у своє судно, ніж конструктор, а конструктор більше, ніж сам капітан, то зрозумійте, з якою безмежною довірою ставлюся до «Наутілуса» я — одночасно винахідник, конструктор і капітан судна!

Капітан Немо говорив із великою наснагою. Палкий погляд, рвучкі рухи зовсім змінили його. Так, він ліобив своє судно, як батько любить своє дітище!

Але питання, можливо нескромне, так і зривалося з моїх губ; і, нарешті, я все-таки спитав:

— Отже, ви інженер, пане Немо?

— Так, пане професоре, — відповів він, — я навчався в Лондоні, Парижі і Нью-Йорку в ті часи, коли ще був жителем Землі.

— Але як же вам удалося зберегти в таємниці спорудження цього дивовижного підводного корабля?

— Кожна частина корабля, пане Аронаксе, отримана мною з різних країн земної кулі. Призначення кожного замовлення було вигаданим. Кіль «Наутілуса» викуваний у Крезо, гребний вал у «Пена