Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

Подається за першодруком.

Драматична поема

Уперше надруковано в журн. «Дзвін», 1913, № 4, с. 229-245.

Зберігся чорновий автограф, датований «28.III 1913. Єгипет» (ф. 2, № 800).

Драматична поема створювалася протягом літа 1912 - весни 1913 рр. У листі до О. Кобилянської від 21 березня 1913 р. Леся Українка писала, що «все докінчує та ніяк не докінчить одної речі, початої ще дома літом» (т. 12, с. 456).

У чорновому автографі драматичної поеми наявні численні виправлення і скорочення. Так, скорочено діалог Антея та Евфрозіни у дії I. Після слів Евфрозіни «Ти не вважай - то вже стареча звичка» викреслено продовження діалогу:

Антей

В тім воркотінні є і частка правди…

Евфрозіна

Яка там частка правди? Я вже знаю:

про викуп та про посаг вічна пісня!

Але то все пусте, бо я й не хочу

собі дружини купувати грішми,

хіба що мала б викупить з неволі

отак, як ти.

Антей

Чи смів я те робити

ціною ваших злиднів?

Евфрозіна

Вже ж і злиднів!

І де ж се ти їх бачиш у господі?

Далі після слів Антея «А таланом всіх переважив, мовби на наругу!» знято такий текст:

Евфрозіна

Мені здається, що Аполлодор

Хілона й таланом переважає,

не тільки розумом. От він утік

до тебе з Меценатової школи,

то вже Хілон його там не замінить.

Антей

Се ти говориш, аби мене потішити.

Евфрозіна

Ні, справді.

Недарма втік Аполлодор до тебе

із школи Мецената, він же тямив,

що там йому не розгорнути крила.

Ви наче обмінялися дарами

з тим Меценатом, але ти, Антею,

ще Меценатові зостався винен.

Дивуюсь, як ти досі не завважив,

що той Хілон якась блискотка марна

проти Аполлодора. Я сьогодні

з вікна почула, як він у садку

тобі проказував із «Антігони»

Гемонову промову - далебі,

я ледве сльози здержати здолала!

У чорновому автографі дружина Антея має ім’я Елліда, в чистовому - Неріса. Скорочено частину діалогу після слів Антея «у забутті, в недузі та в погорді»:

Елліда

Я тямлю, що повинна бути вдячна

тобі. Не бійся, я того не забуваю.

Антей

Еллідо! Чи того ж я потребую?

Елліда

Ні, ні, я не повинна забувати,

що ти мене людиною зробив

і викупив із рабства соромного.

Та ще ж при тім, якби ти був багач,

а тож я знаю, скільки-то прийшлося

тобі й твоїй родині бідувати,

щоб виплатити викуп за оцюю

«маленьку мавпочку з Танагри».

Знято також частину діалогу між Антеем і Федоном після слів Антея «як ти казав, та, може, не без честі»:

Федон

Твоя в тім воля. Тільки вже порадь,

як маю на запросини ввічливі

таким негречним словом відповісти,

щоб не вмалити еллінської честі,

бо досі ми були учителями звичаїв

і звичайності.

Антей

Боїшся,

що вже ученики нас переважать?

Мені здається, рано ще боятись...

Ну що ж, подякуй за велику честь -

ти вже зумієш виразів добрати -

а чи прийду, чи ні, він сам побачить.

Федон

По щирості, я радив би піти.

Антей

Та вже ж, тобі було б се приємніше!

Адже й волам у парі охвітніше

ярмо носити.

Далі - після слів Федона «а ти вразливих слів своїх не вернеш» було:

Антей

І ти того не можеш відкупити,

що ти вчинив. Ти вже зганьбив свій твір.

Хоч вернеться з неволі Терпсіхора,

та вже вона богинею не буде,-

вона товар, відкуплений чи ні,

однаково... Там може і лишитись...

Федон

То нащо ж ти Елліду відкупив,

а не лишив її навік в неволі?

Антей

Людина - все людина, хоч і в рабстві,

а мармур - як не бог, то просто камінь.

Відредаговано й скорочено діалог між Антеєм і Федоном. Подаємо чорновий варіант після слів Федона «Ніколи сього від нас не вимагали в Римі»:

Антей

Не вимагали? Хто ж то перейшов

по нас, як по містках, до храму слави

всесвітньої? Кого ми на собі

з безодні варварства на гору несли?

Кому своїх богів офірували?

Хто наші святощі собі присвоїв?

Чи ж не Вергілій взяв Гомера славу?

Овідій не зібрав квіток з Еллади,

щоб ними римську музу прикрасити?

І ми ще маємо радіти з того,

що нам дозволять у гучних палатах

на лірі заграбованій пограти?

Федон

Хіба тій лірі краще німувати?

Антей

Так, краще!

Федон

Ні, я думаю, що гірше.

Гомерові ж та й всім співцям Еллади

боги вділили все ж милішу долю,

ніж тим співцям із варварських народів,

співцям германців, галлів, іберійців,

що знаку й пам’яті не полишили,

під римський меч безгучно похилившись.

Антей

Їх смерть була почесніша, ніж наша.

Вони ще, може, діждуть воскресіння,

а ми коли б не сталися камінням

до мавзолея нашим переможцям.

Федон

Ні в які воскресіння я не