Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Радник Тельє пройшовся перед красунями, уважно розглядаючи, обійшов їх ззаду, обмацуючи попки, а то й зовсім задираючи спідниці.

– Усі кішки гарні, пане раднику, – підігрівав Шан. – Ласкаві, приручені, а як пахнуть! Стануть прикрасою будь-якої спальні.

– Моя дружина оцінить, – хмикнув радник, повертаючись уперед шеренги.

Підійшов до однієї з дівчат, приспустив бретельки, витягнув груди. Обмацав зі знанням справи, потім різко відпустив, попрямував до іншої. Проробив те саме, і я відчула руки Дрона на своїх грудях. Від натиску, з яким він став стискати соски, знову вигнулась та застогнала. Сукня ледве вловимо терлася між розведених ніг, дражнячи, але Адран не поспішав повертатися до розпаленого лона.

– Не можу вибрати, – ліниво простяг Тельє.

– Він ніколи не може, – хмикнув Дрон.

– І що? – не зрозуміла я.

– Зараз пробуватиме.

– А так дозволено?

– Теоретично перший хоч усіх може перепробувати, доки обирає. На те й честь. Зазвичай намагаються не нахабніти та іншим залишити.

– Вони ж не речі! – обурилася я.

– Іграшки.

– Ні!

– Невже? – хмикнув Дрон. – Не помітно. Доведи.

Я обвела дівчат поглядом. Радник відійшов до конструкції, оперся на неї, одна з кішок по знаку Шана наблизилася до нього, опустилася на коліна, розстебнула ширинку і почала демонструвати свої вміння.

– У них немає вибору! – обуреним шепітом додала я.

– Ага, – підтвердив Дрон.

Дівчата змінювалися одна за одною, радник спрямовував їхні голови, робив кілька рухів у ротах, наче приноровлюючись.

Хотілося багато чого заперечити.

І що немає вибору зараз – бо нікому не захочеться потрапити туди, куди мене водив Дрон уранці.

І в більш широкому значенні теж. Можливо, для багатьох життя в палаці здається кращим, ніж у злиднях – нехай навіть заради цього доведеться розважати псів на повний місяць.

Я все підбирала відповідь, коли Тельє зненацька вказав на чергову:

– Цю!

– Показати вам її? – поцікавився Шан.

– Звісно! – погодився радник.

Кішка піднялася. Шан підійшов, спритним, майже непомітним рухом рук залишив її без одягу.

Двоє охоронців закріпили дівчину на конструкції. Руки Дрона відчутно напружилися, рухи стали жорсткими. Я посмикалася із загальної вередливості, відчувши важке дихання біля вуха.

Шан пройшовся долонями по тілу полонянки, провів пальцем між складочками.

– Вона готова прийняти вас, пане, – повідомив.

– Щось в'яленько якось, – шепнула я на вухо Адранові, згадуючи ініціацію.

– Далі веселіше піде. Коли загальний відбір почнеться, – хмикнув красень. – На розіграші не прийнято затримувати, усім же хочеться.

– І тобі?

– Бачу, що тобі.

– А як дружини ставляться до таких... ммм... забав чоловіків? Чи у них свої розваги в повний місяць?

– Повня діє на всіх. Бранців вони не розігрують. Але іноді заводять собі... котиків.

Я пирхнула, намагаючись зрозуміти, чи він серйозно. Чесно кажучи, не вкладалося у свідомості. Ніколи не думала, що у столиці таке діється. Хоча, чого ще чекати від можновладців?

Тельє з видимим задоволенням погладжував кішку, та вигиналася, заплющивши очі. Я буквально відчувала, як у повітрі наростає збудження, вібрує та вливається кудись усередину, пробуджуючи щось незнайоме, темне, лякаюче. Розум ще намагався наводити свої аргументи і обурюватися, але тіло реагувало, бажаючи розчинитися у загальному божевіллі. Або навпаки, розчинити його у собі.

– Ну... кішка... – важко пробурмотів на вухо Дрон, схопивши мене поперек живота і міцно притискаючи. Я відчула подих на плечі.