Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Радник різкими поштовхами входив у свою іграшку, тримаючи її ноги і видаючи задоволені порикування.

Я оглянула зал. Безумство наростало, наложниці яких тільки поз не займали! Багато псів ще продовжували стримуватися, тільки пестячи, але деякі вже на повну силу включилися в оргію.

Дівчина на конструкції застогнала, тілом пройшлася судома. Радник із гарчанням кінчив, різко навалившись на неї.

– Беру! – облизнувся задоволено, відходячи.

Здалося, я бачу тонкий струмок крові.

– А знаєш, – шепнув Дрон, – незайманим нечасто випадає удача пізнати справжній оргазм з першого разу.

– То ви тут благодійники? – фиркнула я.

– Вони отримують задоволення, – знизав плечима Дрон.

– А вони просили про це задоволення?

– Ти просила, – хмикнув мерзотник.

– У вас тут гарний ідеолог працює, самовиправдання вигадує, – огризнулася я.

Дрон якось дивно замовк, ніби замислився. У животі наростала пульсація, але руки пса, як і раніше, обіймали мене поперек, не торкаючись більше чутливих місць, від чого було незатишно. Я прикрила очі, умовляючи себе заспокоїтися, ну не мяукати ж, насправді, від бажання! Я вище за це, я людина. Все ж таки.

Поки вдавалася до самоумовлянь, не помітила моменту, коли до центру зали вийшов Вожак, пройшовся перед дівчатами, роздивляючись. Почула вже лише:

– Дроне, дай сюди свою кішку. Вона пахне збудливо.

На мить відчула, як стискаються кулаки Адрана, але він спокійно відповів:

– Звісно, батьку.

– Чому? – прошепотіла я, разом виринаючи з вати пожадання.

– Бо він Вожак! – відрізав лютим шепотом Адран, підштовхуючи мене з рук.

Сам піднявся слідом. У вухах гуло та вібрувало. Не хочу! Пес би забрав гребану ієрархію цих... псів!

Я окинула поглядом зал. Тельє балувався зі своєю кішечкою, ліниво спостерігаючи за тим, що відбувається. Ватажок повернувся в крісло. Схоже, у нього не ладналося, навіть передсмакування виконати обов'язок першопрохідника на діяло.

Дівчата в шерензі, прочинивши роти, важко дихали – загальний дух торкнувся усіх. Дейк, до речі, не з'явився. Невже рани зализує?

Дрон взяв мене трохи вище ліктя і вивів уперед.

Ватажок зробив якийсь жест рукою, наче показуючи поворот. У долю миті пара охоронців винесла крісло, поставила перед ним, опустили спинку. Дрон розгорнув мене і трохи натиснув на плече, змушуючи залізти туди навколішки. Улюблена поза псів, схоже.

Наляг на плечі, спонукаючи нахилитися, впертись ліктями, прогнути поперек. Задер поділ:

– Будь ласка, тату.

Я відчула себе чи то вечерею, чи то... навіть не знаю, чим. Річчю якоюсь. У душі наростало обурення. Бажання схлинуло, поступаючись місцем ненависті до Ватажка і всього псового укладу. І Дрона заразом!

Мало того, що пропонує, так ще й обійшов збоку, взявся за соски, точними рухами змушуючи їх затвердіти. Провів руками по животу, знизу розсовуючи стегна.

– Адране... – прошепотіла я. – Будь-ласка... не треба.

– Тобі щось не подобається, кішко?

Я зсунула ноги, затискаючи його руку. Стояти перед повним залом та дозволяти витворяти із собою таке! І в кошмарі не насниться! Що це на мене найшло? Точно повний місяць, не інакше. Але ж я нормальна дівчина! І зараз особливо гостро відчула свою нормальність серед оргії збоченців. Сором, що прихлинув звідкісь.

Дрон зневажними рухами скинув з мене туфлі, потім раптово знову натиснув на стегна.

Декілька миттєвостей ми боролися. Йому навіть довелося підійти ззаду, щоб розсунути. Але тільки-но прибрав руки, знову звела їх назад. Як інакше я можу довести, що не іграшка?!

Запах збудження, що розливається по залі, починав діяти п'янко, знову занурюючи в солодку стому.

– Нічого не видно, – буркнув старий капризним тоном.

Дрон сердито рикнув. До нас наблизилися два охоронці, взяли з двох боків мої ноги, з силою розводячи набагато ширше, ніж до цього Дрон.

Здається, я почала шкодувати про спробу виявити характер. Думала, Дрон знову почне наказувати, і я, так і бути, продемонструю покірність. Може бути. Ну або Ватажок вирішить знайти більш поступливу. А він допомогу покликав! Ніколи не знаєш, чого від нього чекати!

Кожен із охоронців тримав мою ногу однією рукою, а другою безцеремонно поліз до грудей. Авжеж, після такої-но служби, бідні наложниці, що залишаються в казармах! Хоч як би неприємно мені було, а туди хотілося ще менше.

Я підняла голову, шукаючи Дрона. Він стояв переді мною, склавши руки на грудях, з презирливо-глузливим поглядом.

– Кішку треба було провчити, – сказав, дивлячись мені в очі. – Нехай знає, що буває з тими, хто мені суперечить. Наступного разу ще й обслуговуватиме кожного особисто.

Від цих слів руки охоронців запрацювали сильніше, зминаючи мої груди, у лоно з двох боків проникли чоловічі пальці, обмацуючи, розмазуючи сік, що набігав. Потягли у різні боки, розкриваючи.