Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я намотувала круги по кімнаті, а в моїй голові раз за разом повторювалися слова Арсена. Вона не його сестра... Як це взагалі можливо? Може, вони зведені? Тільки чому тоді в обох однакове прізвище. Нічого не розумію.
Я важко сіла на ліжко і заплющила очі. Чомусь стало так образливо. Думала, що важлива йому, а він так легко залишив мене, бо Ада потребувала його. Це не є нормальним, якщо врахувати, що ми зустрічаємося. Чи вже зустрічалися? Він завжди буде обирати її, а я не звикла бути на другому місці й не захочу цього.
Я лягла, глянувши на стелю та витягнула свій телефон, щоб написати Віті. Все-таки вона зараз в іншій кімнаті, бо захотіла залишити нас з Арсеном наодинці. Через декілька хвилин вона прийшла та трохи здивовано подивилася на мене.
— І це все? — спитала вона. — Куди Арсен дівся?
— Пішов до Ади, бо вона подзвонила, — відповіла я.
— Мабуть, у неї щось сталося, а він все ж таки її брат. До речі, ти бачила, що вони з Савою майже не спілкуються?
— Вони вирішили розійтися. Це Сава мені сьогодні сказав.
— Ой, усі парочки сваряться. Не думаю, що це щось важливе.
— Ми з Арсеном теж посварилися, — мовила я та повернула голову до вікна.
— Що? Як це таке сталося?
— Віто, ти б хотіла бути з хлопцем, в якого ти на другому місці? — спитала я.
— А хто тоді на першому? — Віта уважно подивилася на мене.
— Сестра, подруга, чи може навіть колишня, — тихо сказала я. — Не знаю.
— Ем, тоді, мабуть, не хотіла б. Що сталося, Лілі?
— Ще раніше Арсен сказав, що якщо йому доведеться обирати між мною та Адою, то він завжди вибере її.
— Це нормально, — подруга знизала плечима. — Вона ж його сестра і не дивно, що він хвилюється за неї.
— А якби вони були нерідними? — спитала я, а Віта трохи насупилася. — Тобто, якщо вони зведені брат і сестра? То може, в них і стосунки якісь є.
— Що за дурниці, Лілі? — подруга почала сміятися. — У них же прізвище однакове.
— А тебе не насторожує те, що Арсенові вісімнадцять?
— Ой, у нього ж через два тижні день народження. Цікаво, він буде святкувати? Ти краще подумай, що подаруєш йому. Він же твій хлопець.
Віта лягла в ліжко та накрилася ковдрою. Справді, в нього скоро день народження. Навіть не знаю, чи доведеться мені дарувати йому якийсь подарунок. Треба буде поговорити завтра з ним серйозно і розібратися з нашими стосунками.
Зранку довелося швидко прокинутися, щоб зібратися на лінійку. Я страшенно не хотіла йти кататися на тих лижах, бо ніколи не любила цього. І хоч Арсен говорив, що навчить мене це робити, думаю тепер він не зробить цього. Я зовсім не здивувалася, коли побачила, що Аделіна знову стояла біля нього. Арсен навіть не дивився в мою сторону, а мене це лише роздратувало.
Галина Іванівна сказала, щоб через годину ми усі зібралися на вулиці. Так вийшло, що мені залишилося лише вдягнути верхній одяг. Я не хотіла стирчати в будинку, тому швидко заплела своє волосся у хвіст і вийшла на вулицю.
Прогулюючись навколо будинку, я не одразу помітила Арсена. Здається, він теж вирішив трохи подумати. Це навіть краще, бо у нас з'явилася можливість поговорити.
— Як там Аделіна? — спитала я, коли підійшла до нього. — Дивлюся, що все у неї в порядку.
— Вже добре, — відповів хлопець і глянув на мене. — Ти як?
— Я весь вечір думала і, здається, усе зрозуміла.
— Що ти зрозуміла?
— Ну, якщо Аделіна тобі не сестра, то ви, мабуть, зведені, — почала говорити я. — Між вами досить близькі стосунки й ви не хотіли, щоб про це знали в школі. Тому й знайшли таку дурепу. Легше, якщо усі будуть вважати, що у тебе є дівчина і ніхто не подумає, що ви разом.
— Що за дурниці ти верзеш, Лілі? — роздратовано спитав Арсен і насупився.
— А хіба це не так? Ще й Саву використали теж. Напевно, ти розлучити їх хотів тому, що боявся, що Ада по-справжньому закохається в Саву. Напевно, тобі дуже не подобалося бачити їх разом. Ревнував, коли вони цілувалися?
— Перестань! Я не збираюся цього слухати.
— Ні, ти будеш слухати це, поки не розкажеш мені правду.
— Все і близько не так, як ти собі придумала.
— Тоді розкажи, як є насправді!
— Гаразд, — він кивнув. — Ми з Адою не маємо ніяких родинних зв'язків. Між нами ніколи не було ніяких близьких стосунків, бо вона завжди була для мене сестрою, а я — її братом. От і все. І я ніколи не брехав тобі, а тим більше не використовував тебе. Ти справді мені давно вже сподобалася.
— Тобі треба змиритися з тим, що я не збираюся бути на другому місці. Мені не подобається те, що як тільки твоя сестричка подзвонить, то ти одразу ж будеш бігти до неї.
— Тобі так важко поступитися? — спитав Арсен, дивлячись мені в очі.
— А тобі?
— Ти ж розумієш, що зараз змушуєш мене обирати між тобою та Адою? І ти дуже добре знаєш, що я оберу.
— Я хочу це почути, — впевнено сказала я, склавши руки на грудях.
— Добре, — він спокійно кивнув і без краплини жалю сказав: — Я завжди буду на її боці.
— Гаразд, — я опустила руки та сумно усміхнулася, відчуваючи образу.
— Але я не хочу тебе втрачати, Лі. Ти для мене особлива дівчина.
— Це вже не має ніякого значення. Між нами більше нічого нема.
— То це кінець? — спитав Арсен й уважно подивився на мене.
— Кінець, — сказала я, відчуваючи неприємний клубок у горлі. — Колись давно я сказала собі, що ніколи ні в кого не спитаю цього, але все ж мені треба знати відповідь. Чому вона, а не я? Чому ти обрав її?
— Бо Ада врятувала мене, а я завжди відчуваю себе винним, тому що не можу натомість дати їй те, що вона хоче.
— Зрозуміло, — буркнула я, хоча це було неправдою.
Я розвернулася і мовчки попрямувала до будинку. Мені страшенно хотілося плакати, але я глибоко вдихнула, щоб заспокоїти. Скупа сльоза все ж скотилася по моїй щоці, а я роздратовано витерла її. Навіть добре, що це вже кінець. У мене тепер буде більше часу займатися тим, що мені справді потрібне. І хоч я дуже сильно хотіла закритися у своїй кімнаті та просто плакати, все одно вирішила піти зі всіма. Нехай Арсен навіть не сподівається, що я буду страждати за ним. Він міг розповісти мені усе і, можливо, я б зрозуміла його, але Арсен обрав свої таємниці та свою недосестру.
На лижах я так і не навчилася кататися і після першого ж спуску зрозуміла, що не буду більше навіть братися за це. Ми з Вітою майже весь час спускалися лише на надувних санках. На щастя, день пролетів швидко і вже наступного ранку ми усі збиралися додому.
Мені хотілося якнайшвидше поїхати звідси, бо це були найгірші вихідні в моєму житті. Тепер уже я сіла в автобусі біля Віти. Арсен пройшов повз мене, навіть не дивлячись у мою сторону. Він сів на заднє сидіння, на якому ми обоє їхали сюди. Арсен витягнув навушники та надягнув їх. В один момент він подивився на мене і наші погляди зустрілися. Всередині з'явилося дивне відчуття, тому я одразу ж відвела очі. Спершу я читала книжку, а потім мені стало не дуже добре від того, що голова була опущена. Ми вже декілька годин їхали та ще стільки ж залишилося.
Я підсіла до Сави, що сидів один. Він одразу ж зняв свої навушники та подивився на мене.
— Як ти? — спитала я, глянувши на нього.
— Нормально, — буркнув він. — Тепер знаю, що треба бути обережним зі своїми почуттями, бо потім їх можуть просто розтоптати.
— Вони нерідні, — тихо прошепотіла я йому на вухо.
— Звідки ти це знаєш?
— Арсен вчора проговорився. Я не знаю, що саме їх пов'язує, бо він продовжує це все зберігати в секреті.
— Я не впевнений, що мені це цікаво, Лілі. Навіть не хочу думати ні про Арсена, ні про Аду. Ти його дівчина і тому тобі хочеться більше дізнатися про нього, але...
— Уже ні, — швидко сказала я. — Ми посварилися і він обрав свою сестричку, чи хто вона там йому.
— Дивно якось, — Сава насупився. — Мені здавалося, що він справді в тебе закоханий.
— Я теж так думала. Здається, ми з тобою обоє дуже сильно помилялися.
Я повернулася до Віти, яка вже встигла заснути. Усю дорогу мене мучили думки і я вже чекала того моменту, коли ми приїдемо. На щастя, час пролетів швидко. Як тільки я вийшла з автобуса, то одразу ж помітила автомобіль батька. Як добре, що він приїхав за мною. Тільки з авто вийшов не лише тато, але й Ліда. Я й забула, що вона тепер з нами жити буде. Схопивши свою валізу, швидко попрямувала до них.
— Ох, моя лижна підкорювачка вершин повернулася, — сказав тато, а я міцно обійняла його.
— Твоя підкорювачка лише один раз спустилася з маленької гірки, — відповіла я та засміялася.
— Наступного року поїдемо усі разом і Ліда тебе навчить. Так, вона професійно цим займалася.
— Хоча в підлітковому віці мені лижі страшенно не подобалися, — мовила жінка і скривилася.
— Ти вже попрощалася з Арсеном? — раптом спитав тато.
— Ем... — я відвела погляд. — Так, ще в автобусі.
— Щось я не бачу його, — батько почав оглядатися. — Гей, Арсене! Підійди сюди!
Я трохи напружилася. Навіщо він взагалі його до нас кличе? Хоч би Арсен удав, що не почув. Тільки хлопець не зробив цього. Він підійшов до мого батька та потиснув його руку.
— Слухаю вас, — сказав він.
— Лілі сказала, що вже попрощалася з тобою, але вона навіть не подумала запросити тебе сьогодні до нас на вечерю, — мовив тато, усміхнувшись.
— Яка ще вечеря? — трохи роздратовано спитала я.
— Невеличке святкування на честь переїзду Ліди до нас додому.
— Дякую за запрошення, — сказав Арсен, — але я змушений відмовитися. У нас сьогодні вдома теж невеличке святкування.
— Справді? — трохи здивувався тато.
— Так, у мами день народження, — відповів хлопець. — Вона вже зачекалася на нас з Адою. Навіть водія відправила.
— Тоді гарного вам святкування і передавай їй вітання від нашої сім'ї. Я ще скажу, щоб квіти надіслали до вас додому.
— Дуже вам дякую. До побачення!
Арсен натягнуто усміхнувся, а тоді розвернувся і попрямував до автомобіля. Я уважно прослідкувала за ним і помітила, що Аделіна спостерігає за мною. Як же вона мене бісить!
Тато ще щось збирався спитати, але я не хотіла його слухати, тому одразу ж сіла в авто. Усю дорогу я дивилася у вікно, роздумуючи про те, що буде далі. Потім я просто похитала головою, бо не хотіла загадувати наперед. Нехай усе буде так, як і задумано вищими силами. У моїх планах було повечеряти з татом і Лідою, а тоді швиденько піти спати. Завтра все ж таки до школи треба йти.
Коли тато зупинився біля будинку, я не одразу помітила ще один автомобіль. Лише коли зайшла всередину, то почула у вітальні якийсь шум.
— Ну що, Лілі, будемо обійматися? — заговорив за моєю спиною Мартин.
Я від здивування аж підскочила, бо не очікувала його тут побачити. На моєму обличчі з'явилася широка усмішка і я кинулася обіймати свого братика. Він з легкістю підняв мене на руки та покрутив у повітрі. Потім я поцілувала його в щоку, бо вже встигла дуже сильно скучити за ним.
— Що ти тут робиш? — здивовано спитала я.
— Тато запросив. Захотів познайомити нас зі своєю жінкою.
— Лола теж приїхала?
— Хіба я можу таке пропустити? — сказала дівчина, що теж зайшла в коридор.
Я залишила Мартина і побігла обійматися з нею. Їхній приїзд мені дуже сильно підняв настрій.
— Я так скучила за вами!
— Досить цих ваших люб'язностей, — усміхаючись, сказав тато. — Через п'ятнадцять хвилин чекаю вас усіх за столом.
— Зараз швиденько переодягнуся та повернуся до вас, — швидко мовила я і побігла до себе в кімнату.
Як тільки я зайшла до себе, то почула, що мені на телефон прийшло повідомлення. Я швидко відкрила сповіщення і напружилася, коли побачила, що воно від Арсена. Швидко прочитала:
@ars11819: Мама просила подякувати вам за квіти. Вони їй дуже сподобалися. Скажи ще своєму татові, що ми вже не разом, бо не хочу, щоб він помилявся.
Я деякий час перечитувала це повідомлення. У нього в планах навіть нема нашого примирення. Розказати моєму татові про наше розставання — це те саме, що повністю все перекреслити. Напевно, Арсен справді цього хоче, тому я це і зроблю. Недовго думаючи, набрала одне коротеньке повідомлення:
@lili.s_va: ОК.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наша спільна брехня, Ксана Рейлі», після закриття браузера.