Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Чому ти так тремтиш? Холодно? - запитав зовсім поряд Даня, а я відчула, що зараз просто втечу від нього, або сама накинуся з поцілунком. В мені боролися дві абсолютно різні Олі і це було трохи дивно і страшно. Раніше я не  помічала  за собою роздвоєння особистості. 

- Є трохи. - чомусь голос вийшов глухий і не впевнений. - Ти снідай, а я швидко одягнуся  в свій одяг. Скоро треба буде виходити.  

На щастя Даня відступив і я отримала можливість відійти на безпечну відстань,  для нас обох.  У ванній кімнаті вмила обличчя і переодягнулася у свій  чистий і сухий одяг. На кухню я поверталася зі змішаними почуттями, але коли побачила, як Даня смакує моєю яєчнею, не змогла стримати усмішку. 

- Смачно? - запитала і сіла поряд з хлопцем. 

- Я вже давно не їв вдома. - весело заявив хлопець. - Ненавиджу готувати, тому обходжуся  лише кавою. Але сьогодні.. я щасливий. Дякую, сонце. 

- Взагалі - то я хотіла приготувати щось краще, але у тебе в холодильнику знайшлися лише яйця. - відповіла. - Я трохи розгублена через те, що напросилася в гості. Не хотілося тебе турбувати.  

- Не говори дурниць. - серйозно заявив Даня. - Я дуже радий, що ти залишилася у мене. Чесно кажучи, нічого подібного ще не відчував, але твоя присутність мене наче заспокоює. От ніби саме тебе не вистарчало у цьому місці. 

Я уважно  слухала хлопця і чомусь не до кінця вірила його словам. А що ж він мав говорити дівчині, яка залишилися без даху над головою? Ну ось і відповідь... Даня просто мене пожалів. 

В університет ми йшли разом. Так як погода зранку зовсім не тішила і сніг продовжував засипати місто, ми вирішили не чекати на автобус і відправилися пішки. Дорога зайняла у нас майже двадцять хвилин, але я раділа, що змо6ла провести їх з Данею.  

- І що ти збираєшся далі робити? - несподівано запитав хлопець,  коли ми підходили до центрального входу в університет. - Як знайдеш житло за один день? 

- Не знаю. – відповіла. - Спробую дізнатися в одногрупників чи не здає хтось житло. Якщо не допоможе, то на роботі спробую залишитися. Хоча.. сумніваюся, що адміністратор дозволить.  

- Оль, я тут подумав... - Даня зупинився в коридорі і взяв мої руки в свої.  -Як на рахунок того щоб ти залишилася у мене? Обіцяю, що приставати не буду. Ну а ти готуватимеш для мене і тішитимеш своєю присутністю. 

- Дань, мені дуже приємно, що ти хвилюєшся, але я не хочу нав’язуватись. Ми разом усього кілька днів і це не привід вилазити тобі на шию і користуватися твоєю доброзичливістю. - чесно кажучи в мені знову боролися дві дівчини і однозначно перемагала та, що хотіла залишитися у Дані. 

- Оль, ти моя дівчина і я не хочу щоб ти спала хто знає де. - почав сердитися хлопець. - Невже так важко прийняти мою допомогу? Як тільки з’явиться нормальний варіант житла,  ти зможеш переїхати. Якщо сама захочеш. 

- Можна мені подумати? - з надією глянула на хлопця.  

- Звичайно. - погодився Даня.- Я прийду до тебе в кінці зміни. Сходимо разом за продуктами. А ще треба для тебе дещо прикупити. Звісно, якщо ти погодишся. 

Не втримавшись я сама поцілувала Даню в губи, тому що до цього моменту навіть не уявляла наскільки він хороший. Хлопець не став гаяти часу і обнявши мене за талію поглибив поцілунок. 

В аудиторію я заходила щаслива і трохи розгублена. Та коли побачила за партою сонну і злу Єву, зрозуміла, що не має причин для радості. 

- Як ти, люба? - запитала, як тільки  сіла поряд. 

- Нормально. - буркнула. - Іра сьогодні поїхала розбиратися з сусідами, квартири яких теж постраждали.  А ще вона хоче дізнатися скільки буде коштувати ремонт.  

- І де ви жити будете? - налякано запитала. - В квартиру повертатися нереально. 

- На щастя в місті живе наша тітка. Вона готова виділити нам кімнату, якщо будемо їй платити. Доведеться так, а далі видно буде. – розповіла Єва. - А як ти? Змогла в гуртожиток повернутися? 

- Справа в тому, що моє місце уже ніхто не поверне. - відповіла. - Цю ніч я провела у Дані. Він.. виділив мені сусідню кімнату.   

- Круто! - щиро зраділа за мене Єва, але не на довго. - А далі як? Що тепер робити будеш? 

- Ну.. Даня пропонує залишитися у нього, але я боюся трішки. 

- Чому? Не бачу причин для відмови. 

- Я боюся, що набридну йому, якщо постійно буду поряд. – зізналася. - Таке ж можливо, правда? 

- Як на мене, то ти занадто багато думаєш. - зітхнула Єва. - Не варто втрачати таку можливість. Це ж такий шанс для вас обох зблизитися і краще взнати один одного.  Не прогав його, люба! 

В принципі Єва мала рацію і я це добре розуміла. На великій перерві ми обоє не пішли в їдальню. Через пережитий стрес апетиту не було, але нашим друзям така позиція точно не подобалася.  

Коли ми вийшли в коридор щоб трохи провітрити голови, побачили, як до нас наближаються Даня з Іллею. Хлопці несли в руках одноразові пластикові стаканчики і булочки. Побачивши таку милу картину я не змогла стримати усмішки. 

- Я так і знав, що ви не з’явитесь в їдальні! - серйозно заявив Даня і передав мені стаканчик з чаєм. 

- Дівчата, я вже в курсі того, що сталося. - заявив Ілля. - Якщо потрібна допомога, то ви звертайтеся. А обов’язково допоможу. 

- Спасибі тобі. - відповіла Єва і прийняла з його рук стаканчик.  

Ми розмістилася на підвіконнику і їли булки, які принесли нам хлопці. Зараз я настільки сильно відчувала підтримку своїх друзів, що усі проблеми відходили на другий план. 

Після пар Єва відправилася на квартиру допомагати Ірі, а я на роботу. Поки бігала від столика до столика,  зовсім забула про Даню і про те, що сьогодні я знову повернуся в його квартиру. Та сам хлопець про мене не забув і з’явився в кафе за п’ятнадцять хвилин до закриття. Побачивши його на порозі, такого красивого і припорошеного снігом,  я не змогла втриматися від усмішки. Сам Даня також мені усміхнувся і сів за столик.  

Зрозумівши, що хлопець замерз поки йшов сюди,  я попросила бармена зробити зелений чай і понесла до його столу.