Читати книгу - "Стара хвороба"

А Зулейха й рада була цій байдужості. Погоджуючись на це заміжжя, вона більше за все на світі боялася, що Юсуф почне ті дурні залицяння і розпатякування про любов, які давно вже вийшли з моди.

Вона ж навіть з поваги не зможе відповісти йому в тій же манері, а це тільки б стало причиною відчуження між ними.

Не можна сказати, що Зулейха входила в нове життя без надії на кращу долю чи з поганими передчуттями, адже Юсуф подобався їй як чоловік, окрім того, він був порядною людиною, і їй це також імпонувало. Отже, дівчина міркувала собі, що для створення нормальної сім’ї певних речей цілком досить, навіть якщо це й не назвеш щастям. Авжеж, у цій епосі не лишилося місця для того, що зветься коханням. Це все вигадки з минулих часів і давніх наївних книг, стара хвороба, мікроб якої виявився менш життєздатним, ніж у прокази. Еге ж, у наш час усі так говорять і так думають. Навіть романи, які раніше називали кохання живим творінням, зараз геть вимітають його зі своїх сторінок. Насправді в людей завжди були найзвичайнісінькі природні плотські бажання, як у самця і самки тварин, і цим усе обмежується. А заплющувати очі і щохвилі, мов у чаду, малювати собі кохані риси… Химера якась! Це всього лише пережиток минулого, не потрібний сучасним людям.

Вродливий від природи, Юсуф не міг не сподобатися Зулейсі, але водночас було в ньому щось незріле і провінційне. Тож дівчина, чомусь забравши собі в голову, ніби вона значно розвиненіша і розумніша за нього, не збиралася захоплюватися нареченим аж так, щоб він раптом став героєм її мрій. З якої речі? Адже вона не безвільна лялька в його руках!

У той же час Зулейха готувала себе не бути байдужою до цього чоловіка, який, за новим її розумінням шлюбу, приваблював дівчину фізично. А щодо кохання… Зрештою, контракт, який вони підпишуть у бюро одружень, не передбачає такої статті.

Але час минав. І Зулейха вже сама почала відчувати дискомфорт через неприродність їхніх стосунків. Хай там що, але така важлива пора в житті людини, як заручини, не могла проходити безбарвно і безцільно.

Коли до весілля залишався тиждень, заручені знову спустилися на берег моря. Був саме відплив, стрибаючи по камінню, вони дісталися краю великої скелі. Зулейха, яка, здавалося, захопилася спогляданням заходу, раптом похитнулася і мало не зірвалася. Юсуф спритним рухом обхопив її стан. Але майже відразу ж відпустив, ніби злякався, що зробив щось негідне.

— Пробачте, Зулейхо-ханим, але ви могли впасти, якби я вас не підхопив.

Зулейху так само пойняв страх. Вона поглянула на Юсуфа. У її величезних блискучих очах, здавалося, залишилися червоні відблиски заходу.

— За що пробачити?

— Просто… Через мене ви незручно…

Зулейха не зводила з нього очей:

— Але хіба для двох людей, які от-от одружаться, не природно так поводитися?

У дівчини аж подих перехопило — як це вона раптом зважилася на такий сміливий вчинок! Та, намагаючись бути серйозною, мовила далі:

— Можете поцілувати наречену, якщо хочете.

Цього разу похитнувся Юсуф. Уже нібито й звик був до американських дивацтв Зулейхи, яка навіть у цьому хотіла сама зробити перший крок, та все ж не повірив, що вона це серйозно. Проте Зулейха зараз говорила щиро. А тому, щоб розвіяти сумніви Юсуфа, вона якось дивно посміхнулася йому.

— Гадаю, нічого не станеться, якщо двоє заручених один раз поцілуються до весілля.

Юсуф, ніби побоюючись, що його все ще розігрують, потягнувся до дівчини вустами — приготувався ніби жартома поцілувати Зулейху в лоба.

Та смілива Зулейха не відступала: дівчина підставила нареченому для поцілунку вуста.

Перший поцілунок… Це здавна було найбільшою подією в житті молодої дівчини. Зулейха щиро вірила: цим своїм учинком вона протиставить себе всім старим традиціям, романтичному коханню, оспіваному в нікому не потрібних застарілих книжках. Цей поцілунок мав залишитися лише рухом губ, наслідуванням любовних сцен у кіно, знятих перед об’єктивами кінокамер у променях прожекторів. Але Зулейха не вбереглася — на диво солодким виявився цей поцілунок, збудивши щось досі незнане в дівочому серці і, ніби опираючись цій новій насолоді, вона відступила.

І зараз тут, у маленькому ліжку на «Ташуджу», під легке погойдування хвиль, які стихали в міру того як займалося сонце, вона снувала далі свої роздуми. І щораз чіткіші сумніви знов ятрили її душу.

Якби в ту хвилину через свої нав’язливі думки вона не втекла від насолоди, ніби від чогось ганебного, а дала волю почуттям, які часом вірніші, ніж розум, може, її життя зараз було б зовсім іншим?

Юсуф був чоловіком, не позбавленим позитивних рис. І якщо з ним добре попрацювати, то він міг би перетворитися на цілком іншу людину.

Зулейха як зараз пам’ятала всі подробиці того вечора в Ташуджу.

Юсуф, поцілувавши Зулейху, обійняв її за талію і підхопив на руки. Він то відсторонював її від себе і уважно роздивлявся, то ніжно пригортав і цілував очі, щоки.

І цей вчинок, можливо, безневинний, як сама молитва, якнайкраще виявляв його почуття. Він мав би підказати дівчині, що Юсуф кохатиме свою Зулейху понад усе на світі. Але дівчина з почуттям страху і хворобливої гордості раптом перейнялася підозрою, що з нею граються, як з дитям або котеням, завмерла на Юсуфових руках і зістрибнула на землю.

Дротик з браслета Зулейхи, що випадково вискочив у цю мить, уп’явся Юсуфові в сорочку і злегка розірвав її.

— Ну от, зараз ми напевно нічим не відрізняємося від Юсуфа та Зулейхи з легенди… Я до вас чіплялася і порвала сорочку. Ще мене й присоромлять за це вдома.

Але Юсуф серйозно сприйняв жартівливі слова Зулейхи.

— Та ні, що ви… ніхто й не помітить.

Ох, і чому цей Юсуф такий простакуватий і наївний?

Від цього спогаду Зулейха швидко перейшла до іншого: про подію, що сталася рівно за тиждень, — їхнє весілля. Зулейха довго наполягала, щоб вони оселилися в маєтку, і добилася таки свого.

Для себе вона вибрала велику кімнату, в якій зупинялася, коли приїздила сюди погостювати. Після невеликого ремонту, перефарбована в інший колір за наказом молодої господині, кімната набула досить приємного вигляду. Юсуфова спальня була в сусідній кімнаті. Свекруха здавалася задоволеною змінами в будинку. Але вона хоч убий не розуміла, для чого чоловікові з дружиною спати в різних спальнях, проте не наважувалася суперечити і тільки все приказувала: «Ми люди старі, де нам зрозуміти». Вони добре ладили одна з одною. Зулейха відповідала тим же тоном: «Не