Читати книгу - "Маша, або Постфашизм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що більше я про це думав, то менше значення вбачав у всьому тому, чим хизувалися, наділяючи себе «вищим статусом», люди. Я раптом зрозумів, що, в принципі, мені плювати, чи має Маша поняття, де їй мочитися, як і навіщо митися, як робити зарядку. Порівняно з тим, що в ній було і що для мене було важливо, як повітря, все інше не мало великого значення. Але що ж такого в ній було? Такого, чого не мала — володіючи всіма «людськими поняттями» — Ельза (навіть тут, на відстані, я не міг думати про неї без роздратування).
Ми довго, цілих дві години, піднімалися на гору. Рух зігрів нас, а коли ми нарешті вибралися на плато — спекотне червневе сонце віддячило нам світлом і теплом, яке проникало до самого серця.
— Яка краса! — сказав я, вдивляючись у ланцюг далеких засніжених вершин, що відкрився нашому погляду. — Ми підемо туди, — я показав Маші на сяюче над грядою сонце. — Нам треба туди.
Я бачив, що Маша теж відчуває красу — як і я. Її очі, в яких відбивалися сонце і блакитне небо з білими хмаринками, світилися. На вустах застигла мимовільна усмішка. Дивно, але я вже «не помічав» її (і своєї) голизни. Просто грона її налитих грудей, які «дивилися» врізнобіч, трохи віддутий живіт з кущем чорного волосся внизу, сильні довгі ноги сприймалися як щось їй найвищою мірою притаманне — як частина тієї природи, яка нас оточувала і якою я відчував себе як ніколи сам.
Ми вирушили в дорогу.
Йшли години дві. Плато незабаром скінчилось, і ми знову почали підніматися вгору. І доводилося не раз пропускати її вперед, щоб страхувати знизу на випадок, якщо вона зірветься. І вид її голої жіночої таємниці, яка весь час перебувала в мене перед очима, яку іноді навіть освітлювали промені сонця, не викликав жодних інших почуттів, крім ніжності й мимовільної поваги.
Ми були друзями в цьому поході, мети якого вона не знала. І нам потрібно було йти ще багато днів. Нам потрібно було дістатися до Вовчого перевалу, за яким і повинна бути невелика Долина Гірських Фіалок, де, якщо вірити інформації Корка, і знаходився потрібний нам табір. Що буде з нами далі — я не міг і не хотів уявляти. Просто у мене не було іншої мети, крім «дістатися до табору», і вже тому вона багато чого вартувала.
Ближче до полудня ми втомилися, і я вирішив зробити привал. Тим більше, ми потрапили на величезну чорничну галявину і гріх було не підкріпитися ягодами. Незабаром і Маша, і я були чорні з ніг до голови. Коли я побачив її губи, язик, підборіддя, груди і навіть живіт, чорні від розчавлених ягід, мене розібрав сміх. Маша спочатку не зрозуміла, розгублено дивилася на мене, слухаючи мій сміх, — і раптом сама розсміялася, чисто, дзвінко, не зводячи очей з мого такого ж брудного тіла. Зовсім як людина.
Ми прилягли на теплому схилі, зігрітому спекотним сонцем. Відігрівалися за минулу ніч — і наперед, за ту ніч, яка нас чекала.
Над головою, в листі, пустували якісь гірські пташки. Дзижчали десь бджоли чи оси.
Засинаючи, я подумав: все моє колишнє життя розвалилося, я ніби щойно народився, голий. Як немовля (мені стало чомусь весело). І ця мета — «дійти до табору» — мені дуже потрібна в таку хвилину. Коли ще неясно, навіщо тепер і як — для чого? — жити.
10
СУСПІЛЬСТВО ПІДТРИМУЄ ВИМУШЕНУ МІРУ
Після тривалих консультацій з громадськістю та з провідними фахівцями з історії, соціології та психіатрії, Вища Контрольна Рада Рейха вирішила вдатися до виняткових заходів і покласти край діяльності так званої Партії Консервативних Гуманістів. Учора було проведено акцію з метою ліквідації бюро партії, її друкарні, а також припинено випуск видань, що так чи інакше поширюють небезпечні ідеї вищезгаданої партії.
Ми звернулися за роз’ясненням до Голови Вищої Контрольної Ради рейхсфюрера пана А. Боруа.
Г. Р. Пане Голово, чи могли би ви пояснити детальніше, що означають поняття «ліквідація бюро партії», «призупинення діяльності», які трапляються в Заяві ВКР?
А. Боруа. Це означає, що ми опломбували приміщення партії, а також редакцій низки газет.
Г. Р. Які заходи вжито щодо людей?
А. Боруа. Питання дуже непросте. Ви знаєте, що ось уже більше тисячі років у нас немає ні тюрем, ні інших засобів обмеження людської свободи. Однак ми були просто змушені якось призупинити діяльність людей, що прагнуть під прикриттям благородних гасел перетворити життя мільйонів наших співгромадян у хаос. Ви знаєте, що ми довго терпіли ПКГ, вважаючи, що висловлювання будь-яких ідей — святе право людини.
Г. Р. Вони отримували право висловлюватися навіть на сторінках «Голосу Рейха».
А. Боруа. Так. І сама Вища Контрольна Рада заохочувала це. Ми дотримувалися думки, що відкрите обговорення проблеми призведе до такого її вирішення, яке буде враховувати інтереси всіх сторін...
Г. Р. А основне — інтереси збереження мирного і щасливого життя громадян.
А. Боруа. Так. Але ми, як виявилося, помилялися. Люди, які називають себе «гуманістами», виявилися звичайними фанатиками з минулого, готовими «заради ідеї», яка їм здається «справедливою», зруйнувати буквально все. Ми ніяк не очікували, що в постісторичну еру можливе відродження фанатизму. Ми вражені безвідповідальністю цих діячів. Вони можуть пропонувати що завгодно — хоч корів і свиней обожнювати. Але в такому разі повинні запропонувати й вихід: чиє молоко і чиє м’ясо тоді повинна їсти людина? Якщо у них така «велика совість», як вони заявляють, то їх «совість» повинна поширюватися і на людських дітей. Але, відбираючи у людини основні засоби виробництва (бо «не можна експлуатувати тварин»), вони не пропонують абсолютно ніякої заміни. Припустимо лише на мить, що вони домоглися свого і сторів більше немає: що станеться з людством? Запанують масові голод і паніка. Почнеться хаос. Людина сама перетвориться на тварину, що порпатиметься в землі. Культура, яку вона розвинула завдяки вільному часу, деградує. Її діти стануть нещасними: голодними й холодними. Бачить усе це «совість» усіх цих дорманів і їм подібних?
Г. Р. Тобто ви навіть не ставите питання про те, наскільки відповідає істині їхня ідея?
А. Боруа. Так. Розумієте, навіть якби вони були праві, «консервативні гуманісти» не мали би права так поводитися. Керуватися тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маша, або Постфашизм», після закриття браузера.