Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

смирив себе заради нас, нам приклад даючи, щоб і ми задля Нього смирилися, і сам у тіло своє хліб, для Тайної Вечері приготований, перетворив. І яка ж то зневага сподобитися готувати хліб такий? У ньому ж ця велика тайна — перетворення в тіло Христове — здійснюватися має". Це чувши, мати здивувалася премудрості хлопця й відтоді не чіпала його. Але ворог не покидав заохочувати її забороняти таке смирення і труд хлопцеві. Через рік, коли мати знову побачила його, що пік просфори і почорнів біля печі, почала боронити йому то ласкою, то погрозою, часом і б'ючи, щоб покинув таке діло. Блаженний же юнак, не знаючи, що робити, встав уночі, таємно вийшов з дому свого й пішов в инший град, жив у пресвітера, роблячи за звичаєм діло своє. Мати ж, прийшовши у той град і знайшовши його в домі пресвітерському, схопила і волокла, б'ючи, у свій град. Там володар града, бачивши, що хлопець смиренний, у церкву завжди благоговійно ходить і з усього серця прислуговує, дав йому одяг світлий, щоб ходив у ньому, але той, трохи в ньому походивши, віддав його убогим. Володар і кращий від попереднього одягу йому дав, він же і той скинув, убогим віддав. І так багато разів зробив.

Після цього блаженний Теодосій пішов до одного коваля, попросив його ланцюг залізний викувати, яким же підперезав чересла свої по нагому. І так ходив, залізо те тісне вгризалося в тіло його. Якось був день святковий, мати змушувала його одягнутися в одяг світлий, найбільше через те, що наказано було блаженному предстояти там і служити при трапезі у володаря града при людях шанованих. Коли він почав вбиратися в одяг світлий, мати його уважно приглядалася до нього, і не могло те втаїтися — побачила на хітоні його кров. Хотіла ж точніше довідатися, звідки вона, знайшла на ньому залізо і зрозуміла, що від вгризання заліза. Тому розпалилася гнівом, роздерла хітон на ньому і, б'ючи його, зняла залізо із чересел його. Блаженний ж отрок, наче нічого злого не прийняв, одягнувся і пішов, служачи з усілякою тихістю перед володарем і тими, що з ним були.

Через якийсь час почув Господні слова з Євангелії: "Той, хто любить батька чи матір більше від Мене, не є Мене достойний". І знову: "Мати моя і брати мої це ті, хто слухає слово Боже і виконує його". Цими словами розпалився, вийшов таємно від матері з дому свого і пішов у град Київ. Туди прийшовши, почув про преподобного Антонія, який инокував суворо в печері, і прийшов до преподобного старця. Його ж побачивши, впав, поклонився йому зі сльозами, просячи, щоб прийняв його в инокування до себе. Преподобний же Антоній сказав до нього: "О дитино, чи бачиш печеру цю скорботну й тісну, ти ж не витерпиш скрути на місці цьому". Богонатхненний же Теодосій із розчуленням відповів: "Знай, чесний отче, що Опікун всіх Христос Бог привів мене до твоєї святости, бажаючи, щоб я спасся через тебе. Тому, що мені накажеш робити, все зроблю. Тоді преподобний Антоній прийняв його з любов'ю і, благословивши, поручив блаженному Никонові, який був єреєм і ченцем досвідченим, аби постриг його, мав він тоді літ двадцять три. Це ж було за князювання в Києві благовірного князя Ярослава Володимировича.

Преподобний же отець наш Теодосій, прийнявши чернечий чин, усього себе вручив Богові та богоносному своєму старцеві Антонію і віддався на труди великі, наче справді ярмо прийняв. Чував тому щоночі у славослов'ї Божому, сонну ваготу відкладаючи, щодня повстримністю і постом себе погамовував, руками своїми працював, що дивувалися преподобний Антоній і блаженний Никон таким його в юності добрим звичаям, смиренню, чуванню і працьовитості і вельми прославляли за це Бога. Мати ж його довго шукала сина не лише в граді своєму, але й в околицях і, не знайшовши, плакала за ним гірко, наче за мертвим. Тоді, через довгий час, довідавшись, що постриг прийняв у Києві в преподобного Антонія в печері, прийшла туди і просила, аби вийшов до неї преподобний старець з печери. Довго просила його і відчайдушно примушувала, аби показав їй сина її. Він же, увійшовши в печеру, сповістив про неї блаженному Теодосію. Збентежився той вельми, що не може втаїтися від матері своєї, і ледве переконав його старець — послухався і вийшов до неї. Мати ж, бачивши сина свого в чині чернечому, зміненого на лиці, висохлого від великої повстримности і трудів, впала на шию його і плакала гірко й довго, вмовляла його, кажучи: "Ходи, дитино, додому, до мене і, що тобі для спасення треба, робитимеш там, як воля твоя. Коли ж із життя цього відійду, віддаси тіло моє гробу, тоді повернешся в цю печеру, не можу-бо живою бути, коли не бачу тебе". Блаженний же сказав до неї: "О мати, залишися й ти тут, у Києві, і прийми постриг у монастирі жіночому, і так можеш часом, приходячи сюди, бачити мене. Але насамперед — здобудеш спасення і будеш бачити Лице Боже в житті вічному". Мати ж навіть не хотіла про таке слухати. Тоді блаженний увійшов у печеру, молився до Бога усім серцем за спасення матері своєї — і почув Бог молитви угодника свого, бо через декілька днів прийшла до блаженного мати його і сказала йому: "Ось, дитино, те, що сказав ти мені, зроблю і більше не повернуся назад. Якщо Божа воля, піду тут в монастир жіночий і, в ньому постригшись, перебуватиму подальші дні мої. Ось-бо зі слів твоїх я пізнала, що нічим є світ цей короткочасний". Це чувши, блаженний зрадів духом і пішов, сповістив преподобному старцеві Антонію. Той же прославив Бога за навернення серця її. І, вийшовши до неї, навчав її багато про користь душі, потім віддав її в монастир Святого Миколая жіночий, де ж пострижена була і, проживши богоугодно років досить, у доброму ісповіданні з миром заснула в Господі. Після постригу матері, відкинувши цілком усіляку мирську печаль, блаженний Теодосій більшими трудами почав подвизатися в ревності богоугодній із преподобним старцем Антонієм і блаженним Никоном. З ними ж скоро переможцем виявився в печері злих духів, розганяючи пітьму бісівську постом і молитвою до Бога, що помагав йому сповненням свого слова: "Де є двоє чи троє, зібрані в ім'я моє, там Я посеред них".

Коли ж відійшов від преподобного Антонія блаженний Никон в инший край на осібне подвизання, богонатхненного отця