Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

нашого Теодосія, волею Божою, за бажанням преподобного Антонія, поставлено було єреєм, і щодня Божественну Літургію відправляв з усіляким благоговінням. Коли ж преподобний Антоній для дванадцятьох братів, у печері зібраних, поставив ігуменом блаженного Варлаама, сам же переселився на инший схил і, викопавши печеру, почав жити в ній, тоді благоговійний цей, саном єрейства вшанований, отець наш Теодосій залишився з блаженним Варлаамом-ігуменом у печері першій і з ним поставив над печерою церкву малу на честь Пресвятої Богородиці, для того щоб збиралися туди брати на спільну молитву. Перевищував усіх, що там суворо подвизалися, постом, чуванням і працею рук, найбільше ж — смиренням і послухом. З готовністю всім служив, часом воду носячи, часом із лісу дрова, часом, коли брати вночі спочивали, взявши розділене для них зерно, призначене для праці рук, частину кожного з них молов і на своєму місці ставив. Сам же щоночі чував на молитві. Часом, коли мух було багато і комарів, вночі виходив над печеру і, оголивши тіло своє до пояса, сидів, руками вовну пряв, устами ж Псалтир читав. Там від багатьох мух і комарів ціле тіло його закривавлене було, він же нерухомо сидів, не встаючи з місця того, допоки час утрені не надходив. І так швидше від инших опинявся в церкві і ставав на своєму місці невідступно, не бентежачись умом, церковні молитви сповнював, тоді останній зі всіх із церкви виходив. Через те любили його всі вельми і за батька мали, дивувалися найбільше смиренню і терпінню його.

Після цього вивів князь Із'яслав блаженного Варлаама, ігумена братів у печері, у монастир святого великомученика Димитрія і там поставив ігуменом. Тоді, згодою і проханням усіх братів, преподобний Антоній прикликав святого Теодосія і благословив його на ігуменство, було братів тоді двадцять. Достохвальний же ігумен, преподобний отець наш Теодосій, хоч і старійшинство прийняв, не змінив свого смиренного звичаю, у всьому сам подавав приклад добрих діл, на всі роботи швидше від усіх встигав і в церкву раніше від инших приходив, останнім зі всіх виходив. І відтоді цвіло й примножувалося місце те, праведника цього богоугодними молитвами сповнювалося написане: "Праведник, як фінік, зацвіте і, як кедр у Ливані, примножиться". Примножувалися при ньому брати в печері, справді як при зерні, що має благодать і в землі добрій плодоносить у сто разів, — через короткий час зібралося братів числом сто, які цвіли добрими своїми звичаями і багато приносили достойних плодів покаяння.

Бачив же преподобний отець наш Теодосій, що примножилося братів дуже, місце було тісне й немістке в печері — для безмовного життя, у церкві ж малій над печерою — для спільної молитви. Нагледів місце гарне недалеко від печери, достатнє для будівництва монастиря, і почав дбати, щоб населити місце те. І так, із благословенням преподобного Антонія, випрошене було місце те в христолюбивого князя Із'яслава. За короткий час збудував там (Бог допомагав йому) церкву велику дерев'яну Успення Пресвятої Богородиці і поставив келій багато, і збудував монастир, і тоді переселився з печери з братами на місце те.

Дав же йому Бог пізнати устав студійський, його ж блаженний Єфрем Євнух, який відвідував тоді святі місця, за порядком записав і приніс йому. Те написане прийнявши, преподобний отець наш Теодосій почав у своєму Печерському монастирі все влаштовувати за уставом святої студійської обителі. І після того почали всі руські монастирі чину досконалого (якого раніше на Русі не було) дотримуватися, взираючи у всьому на начало Печерського монастиря і шануючи його першість.

Наставляв же учнів своїх преподобний цей наставник на правдиве покаяння. Мав звичай щоночі обходити всі келії, хотівши довідатися про життя кожного з них і ревність до Бога. Коли-бо чув, що хтось молився, тоді радісний ставав, прославляв за нього Бога, коли ж чув бесіду двох чи трьох вкупі, що зійшлися після вечірньої молитви, тоді, вдаривши рукою в двері, відходив збентежений, позначивши їм свій прихід. Тоді наступного дня, прикликавши, не викривав їх зразу, але здалеку притчами наставляв, і якщо хтось із братів таких був смиренний серцем, той, зразу пізнавши свою вину, прощення просив, якщо ж хтось був зачерствів, то думав, наче про когось иншого мовилося, сам честь собі робив, допоки преподобний не викривав його й епітимію не накладав на нього. І так всіх учив уважно молитися Богові, не розмовляти після вечірньої молитви ані не переходити з келії в келію, але у своїй келії Богові молитися, руками ж своїми працювати щодня, псалми Давидові в устах мати. І було видно тоді на землі людей, що життям до ангелів дорівнялися, і монастир Печерський — подібний на небо, у ньому ж преподобний отець наш Теодосій наяву просіяв світлом діл добрих, наче одне з великих світил небесних, як же це виявилося і матеріяльним світлом, яким Бог прославив його.

Софроній-бо, ігумен монастиря святого архистратига Михаїла, ішов якось у монастир свій, ніч тоді була темна. І ось побачив світло пречудне над монастирем преподобного Теодосія. Дивувався тому, славлячи Бога, і сказав: "О, яка благодать Твоя, Господи, що показав такого світильника на місці цьому святому, що так просвітлює монастир свій". Таке саме й инші бачили багато разів і розповідали всім. Почули князі і бояри і зарахували те світлові діл доброго життя начальника місця того святого.

Любив же дуже блаженного Теодосія христолюбний князь Із'яслав, який після батька свого Ярослава престол у Києві тримав, часто до нього приходив, богонатхненними словами від нього насолоджуючись. Поклав же був преподобний отець наш Теодосій устав воротарю монастирському, аби після обіду не відчиняв воріт нікому і ніхто щоб не входив у монастир, допоки не буде часу вечірньої в церкві молитви, аби в полуднє спочили трохи брати задля майбутніх нічних молитов і вранішнього співу. Одного ж дня в полуднє прийшов до монастиря христолюбний князь Із'яслав з малим отроком і, злізши з коня (ніколи-бо не заїжджав на коні в монастир), підійшов до воріт. Постукавши, просив відчинити, хотів увійти. Воротар же відповів йому, що є наказ ігумена не відчиняти воріт нікому, доки час вечірні не надійде. Тоді знову христолюбний князь, сповіщаючи йому, щоб знав, хто є, сказав: "Це я, мені одному відчини". Той же не знав, що то князь, відповів йому: "Кажу тобі, наказав мені ігумен, що навіть якщо й князь прийде, не відчиняти воріт. Тому, якщо хочеш, потерпи трохи, допоки час буде вечірньої". Той же відповів: "Я — князь, і що — не відчиниш мені?" Воротар же заглянув, щоб побачити,