Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

— Ти голодна? — спитав я, зупиняючись біля мого улюбленого ресторану. Ми туди теж обов'язково сходимо, крихітко, просто не сьогодні.

— Так, — тихо відповідає мені Катя, явно соромлячись і не знаючи як поводитися. Де ж ти така взялася, дівчинко?

— Клас, тоді почекай мене, будь ласка, кілька хвилин, — я вийшов з машини та попрямував до ресторану.

Швидко забираю замовлення, яке зробив поки що ми стояли в пробці. Господи, благослови онлайн замовлення гарної їжі! В останній момент, згадую Катину любов до кави та вирішую порадувати крихітку. Якщо мені не зраджує пам'ять, вона п'є на рослинному молоці.

Сам дивуюсь, що таку деталь запам'ятав.

Пару хвилин не сідаю в машину, а спостерігаю як Катюша швидко щось друкує у телефоні. Зосереджена і навіть трохи похмура. Невже знову працює? Я вже зрозумів, що той час, який вона проводила у мене на парах за ноутом, був присвячений роботі. Вона надто багато працюють, треба про це з нею поговорити. Не хочу, щоб вона втомлювалася.

— Ти ж п'єш каву на мигдалевому, я не помилився? — протягую Катю чашку з кавовим напоєм.

— Дякую, не думала, що ти це знаєш, — крихітка дивиться на мене як на восьме диво світу, а я почуваюся героєм.

Закидаю пакети з їжею на заднє сидіння, ще раз перевіряю, чи добре пристебнута дівчина і, нарешті, прямую в кінцевий пункт нашої маленької подорожі.

— Роме, — ледве почувши своє ім'я, я відразу повернувся до Каті, запитливо дивлячись на неї. — Я тебе не розумію… Зовсім недавно ти ховався від мене і проганяв… ну, і загалом, ти пам'ятаєш… а тепер…

Катя явно нервувала вимовляючи свою промову. Вона крутила телефон у руках, знімала та одягала на нього чохол, перебирала тканину на своїй спідниці, від чого вона підскакувала.

Ось так робити не треба, крихітко. А то в мене думки одразу ж повертають не туди куди треба. І конструктивний діалог навряд чи вдасться вести. 

Я акуратно поклав руки на Катіне стегно, трохи потягнувши легку спідницю вниз. Здається, це протверезило дівчину, вона усвідомила, що робить і відразу покрилася яскравим рум'янцем.

Спробувала натягти спідницю ще нижче, але я перехопив її руки.

— Катюш, розслабся, — прошепотів я. — Все добре, зараз ми доїдемо, і я відповім на всі твої запитання. Просто не відволікай мене від дороги, бо сюрприз не вийде.

Катя залилася рум'янцем ще дужче, тепер почервоніли навіть її маленькі вушка. Вона нахилила голову, мабуть, намагаючись прикрити обличчя, що палає, волоссям. А я закликав усю свою витримку і мозок, частина якого пропонувала звернути в найближчий провулок і притягнути дівчину до себе. Ні, не можна її лякати. З її боку, мої вчинки справді здаються не логічними, тому потрібно максимально допомогти їй заспокоїтися і розслабитися в моїй присутності.

— Нам далеко їхати? — Катя продовжує ставити питання, уважно мене розглядаючи. А я із задоволенням спостерігаю як розширилися її зіниці.

— Ні, не дуже, менш ніж пів години.

— Добре, ти не проти, якщо я трохи попрацюю? Мені потрібно розгребти купу повідомлень.

Я кивнув і дозволив дівчині поринути у телефон. Вона справді щось швидко набирала на телефоні, явно переключившись на роботу. Катя прийшла до тями тільки коли я загальмував на околиці міста біля лісосмуги. Відмітивши ще раз собі подумки, що треба щось вирішити з її роботою. Часу явно не вистачає на поєднання навчання та роботи, а ще брат-підліток. Мої егоїстичні інстинкти хотіли, щоб вона приділяла всю свою увагу тільки мені. Але варто поки зачекати.

Коли я почав зменшувати швидкість і притискатися до узбіччя, Катя здивовано почала озиратися на всі боки.

— Невже мій інстинкт самозбереження мене підвів і ти — маніяк, який привіз мене до лісу, щоб зґвалтувати та вбити? — вона підвела на мене погляд, старанно приховуючи посмішку.

— Ну, що ти, крихітко, ніякого зґвалтування, все тільки за взаємною згодою, — прошепотів я, нахиляючись до неї та відстібаючи ремінь безпеки.

— Тобто вбивство можливе? — Катя рвано видихнула, а я стиснув кулаки в спробі не доторкнутися до неї. У нас побачення, нагадав я сам собі. А все інше може зачекати. І нам треба поговорити.

Я обійшов машину, перехопивши Катю, коли вона збиралася сама вилізти з машини.

— Крихітко, дай мені побути джентльменом, — я трохи стиснув її руку, сам не розуміючи, що зі мною відбувається і чому я раптом вирішив стати романтики.

Підхопивши іншою рукою пакети з їжею та захопивши плед із багажника, я впевнено повів дівчину в глиб лісу.

— Обережно, не оступися, дивися під ноги, — попередив я Катю, міцніше стискаючи її руку.

— Ти заводиш мене все далі й далі, а я погано орієнтуюсь на місцевості. Дорогу назад я не запам'ятала ...

— Чудово, будеш у моїй владі, саме так і планувалося, — я підморгнув крихітці та не зміг втриматись і торкнувся її губ. Здається, я теж стану фанатом кави, тому що у Катіних губ яскраво виражений кавовий смак.

Я привожу Катю в альтанку, що стоїть на березі маленького ставка. Дуже мало людей знають про це місце, тому вона практично завжди стоїть порожня. Краєвид відкривається приголомшливий. Вода підсвічувалась ліхтариками, які розташовуються по периметру ставка, тому виходить справжній романтик. Дівчата начебто таке люблять.