Читати книгу - "Українська мала проза XX століття"

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Одного разу Дарці потрапила на очі стаття якогось американського ґендерного мудрагеля, де ледве не за аксіому стверджувалося, буцімто хлопчики більше «competitive»[175], а дівчатка, навпаки, більше «cooperative»[176]. Тільки хлопчик міг з легким серцем зблягузкати таку дурницю. В чистому вигляді боротьба за владу — не за дивіденди у вигляді оцінок (еквівалент пізнішого фінансового успіху), не за увагу протилежної статі (та ще себе такою не усвідомила) і навіть не за зірвані оплески на шкільній ялинці (що насамперед тішать марнославство батьків і тільки в другу чергу нарощують м’язи твоєму власному), — а саме за владу як таку, в її майже-бездомішковій, мов той сухий спирт, і тим особливо наркотизуючій формі: за виключне й неподільне право вести за собою цілий клас — хоч з уроку на спортмайданчик, хоч після уроків — на котячий концерт під вікно неприємної тобі «жиропи» з першої парти, що на перервах знай жує принесені з дому бутерброди в проолієному папері, а потім лишає на підручниках гидкі масні плями, — байдуже, куди, байдуже, на добре чи на зле, бо різниці між добром і злом не існує, як взагалі не існує її при всякій абсолютній владі, — ця боротьба, окрім як у первісних племен, найчастіше подибується таки серед дівчаток — від восьми до дванадцяти років. Потім, хвалити Бога, в них з’являються інші, цивільніші клопоти.

На той час, коли в їхньому четвертому «Б» з’явилась Ленця, Дарка вже мала за собою біографію, цілком гідну майбутнього кримінального або політичного лідера (межа між цими двома, як відомо, вельми плитка й визначається не вдачею, а обставинами): аж дві дівчинки з її класу мусили змінити школу, одна навіть посеред навчального року — чорнява Римочка Браверман з величезними просинцево-білими бантами в лиснючих косах, яку батьків шофер підвозив до школи службовою, так само лиснючою чорною «Волгою», а після уроків нею ж відвозив на музику: в Римочки був гладкий самовпевнений задок і презирливий рот з плавким переходом у воло, від неї пахло домашньою ванільною здобою, канікулами в Гаграх, конфіскованим у третьому поколінні антикваріатом і п’ятикімнатною квартирою в будинку, спорудженому військовополоненими, — життєвий старт, що аж ніяк не сприяє розвиненому інстинкту самозбереження, так що саме від Дарки, яку необачно спробувала була потрактувати з усією, засвоєною з дому, питомою зневагою до чужих, у п’ятикімнатну квартиру з конфіскованим у третьому поколінні антикваріатом не вхожих, довелося Римочці отримати перший урок на виживання в суспільстві, де ні дідусь-прокурор, ні тато-директор уже не годні були забезпечити їй того єдиного, що вартувало: доброякісної п’ятої графи, — після того, як нацькований Даркою гурт однокласників, включно, до речі, з рудим Мішею Хазіним і Маринкою Вайсберг, прогнав її від школи до самого, поставленого військовополоненими під’їзду, в одну душу скандуючи «Жид-жид, по вєрьовочкє бєжит!», і Римочка справді бігла, отим самим вічним жидом усіх Треблінок, підкидаючи водномить жалюгідно позбавленим самовпевнености, наче спущений м’яч, задком, а назавтра на уроці цілий клас тихенько дзумчав собі під носа, так що відверненій до дошки вчительці чутно було лиш монотонний низький гул, ніби класну кімнату раптом виповнили джмелі: «Жи-дов-ка, жи-дов-ка, жи-дов-ка…» — «ж-ж» виходило особливо жирним, густим, відворотним, «Та випустіть же нарешті цю осу, де вона?!» — дратувалася вчителька, і оса вщухала, а тоді Римочка нагло скочила на ноги з істеричним вереском: «Апять! Вот, ані апять!» — і ридаючи вибігла за двері: після цього, хоч би чим там погрожував школі Браверман-старший, хоч би скількох батьків викликалося на «розборку», зоставатися в класі й далі високо нести в ньому свої крохмальні банти-пропеллери Римочці вже ніяким побитом не випадало. Дарка сама була оглушена й налякана Римоччиним неочікуваним заламанням, до того істеричного крику все було ще для неї достатньо бездумною, азартною грою на підкорення, і кілька днів потому вона пролежала вдома з безпричинною температурою, не вміючи нічого пояснити батькам, — головна мука полягала на тім, що Римочка, пихата й ненависна, з її постійним пханням у старости й сандружинниці, з тою гидливо відкопиленою губою, з якою (явний спадок дєдушки-чекіста, чого Дарка натоді оцінити ще не вміла, але нутром реєструвала непомильно) розглядала, чергуючи, вимащені чорнилом пальці дітлашні й відсилала «мити руки з милом», з її методичною зубрьожкою й нескаламученою впевненістю у власній досконалості — аж навіть раз мимохідь, знехотя зроненим про Дарку, що та, бачся, «теж відмінниця» («Це ти — теж!» — негайно відреаґувала доглибно обурена Дарка), з її лиснючими сатиновими нарукавниками й змінним взуттям у спеціальній рожевій торбинці — також рожевими, як у маленької принцеси, справжніми черевичками на підборах: «У тєбя такіх нєт і нє будет, ето мне папа прівьоз із Копенгагена», — ця Римочка зненацька виявилась  д и т и н о ю,  такою самою, як і Дарка, і через неї, Дарку, ця дитина кричала од горя. Тато з мамою теж перестрашились: Дарка почала стогнати уві сні. Вона б радо помирилася з Римочкою, перепросила б і втішила, якби знала, як, — досвід замирень у неї був тільки з мамою й татом, які, що б не траплялося, вкінці завжди опинялися в позиції душпастирів — мовляв, іди і більше не гріши, — і можна було бігти гратися вистрибом, з легким серцем, з хутко висихаючими, сонечко після грози, слізьми, а тут щось було зламано, непоправно і назавжди, — в Римочці, в світі, в ній самій, і з вилому, як із дірки в паркані, повзла й клубочилася густа, гаряча коричнева тьма, — а коли гарячка спала й Дарка знов пішла до школи, Римочки в їхньому класі вже не було.

Віддаленим наслідком цих подій можна вважати те змішане почуття вини й сорому, що звідтоді незмінно заполоняло Дарку при зустрічі з кожним євреєм і сяк-так розсмоктувалося тільки при ближчому, вже таки особистому знайомстві. Прямим, незабарним наслідком стала Дарчина прищухлість, сумирність і глибоководне занурення в книжки (саме тоді розпочався в неї період запійного читання) — аж до кінця навчального року. А з початком нового в класі з’явилась новенька.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч