Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

.

Але це також було останнє прощання.

-

Їй завжди щастило більше, ніж іншим, адже принаймні вона ще встигла попрощатися. У своїх затуманених очах вона, здавалося, бачила високу спину Елеранти. Губи Сен-Осоль ворушилися, не знаючи, чи називати її великою людською жінкою чи сестрою Елерантою.

,

Обличчя королівської сестри-ельфа було спокійним, але вона була дещо розсіяною, коли дивилася в той бік. Хоча там нічого не було, тільки лаврове листя, розкидане по всій землі.

. –

Наше життя схоже на коло. Вона має початок і кінець, але коли цей момент настає, ми ніби повернулися до початку –

Фанзін, не можна сказати таку нісенітницю? Ти не поет

, - ?

Ха-ха, Сен-Осоль, мені справді цікаво, хто з нас ельф. Чи є такий ельф, як ти? Я пам’ятаю, що ельфи мають глибоке розуміння мистецтва та краси, чи не так?

, –

Завжди є винятки. Хіба я не один з них? Чесно кажучи, я теж веду романтичне життя, але мій роман – це світло мечів і тіней, а не поетичне і мальовниче –

. - ! –

Це правда. Але Сен-Осоль, якщо серйозно, Крус, Елеранта і я — всі люди, а ти — ельф. Одного разу ми всі постаріємо, а ви все одно проживете дуже і дуже довго. Коли цей час прийде, ви зрозумієте сенс цього речення –

Тоді я б краще не розумів. Незважаючи на те, що ви люди, якщо ви стаєте сильнішими, ви також можете прожити довге життя, навіть довше, ніж ми, ельфи, чи не так?

Ха-ха, це правда.

Наче падали не сльози, а зоряне світло.

–

Скоромовка –

.

Пея відчула холодок на тильній стороні долоні.

,

Вона була злегка приголомшена, а коли опустила голову, то побачила там мокрий слід, а по тильній стороні долоні до кінчиків пальців ковзала блискуча намистинка. Пані моя здивовано подивилася на останнього.

.

Нижня половина тіла ельфійки потьмяніла настільки, що залишилася лише тінь.

Вона кліпнула очима, прийшла до тями і посміхнулася. Вона простягнула руку, ніжно торкнулася голів братів і сестер мисливця і ласкаво сказала: Пам’ятаєш, що я тобі сказала?

.

Пані моя, ти теж їдеш? Ярута підвів голову і подивився на Королівську Ельфійську Сестру, яка навчила його і його сестру фехтуванню і стрільбі з лука, і подарувала їм материнську турботу, і тихим голосом запитала:

Хоча вони були разом недовго, почуття між ними трьома вже були досить близькими.

Немає на світі бенкету, який би не закінчувався, Ярута.

А як щодо пана Брандо? Ярута стримав свій гнів і запитав: Хіба ти не обіцяв йому, що повернешся до нього?

.

Я не вперше йому брешу. Імператриця Вітру злегка посміхнулася і сказала: Він дурень.

.

Ярута пильно подивився на неї.

.

Пея була такою ж, але її сестра завжди була сильнішою і розсудливішою за брата. Вона підійшла і обережно притиснула ззаду плече брата.

.

Очі брата швидко почервоніли.

,

Але я не хочу, щоб ти йшла, моя пані

. - ! —

Це не допоможе. Сен-Осоль великодушно посміхнувся і сказав: На мене чекають важливіші люди, Яруто. Ви ще молоді, і в майбутньому побуваєте в багатьох місцях, побачите багато речей і познайомитеся з багатьма людьми. Серед цих людей завжди є кілька, які варті того, щоб дочекатися свого життя.

Чи є такі люди, які чекають на Тебе, моя Пані? Ярута запитав: Це Король Полум’я і Лорд Фанзін?

Ви дуже розумні, але це не тільки вони. Пані-ельфійка зітхнула, її тон уже був забарвлений ностальгією.

–

Яка це була сліпуча епоха –

.

Так багато людей.

.

Стільки легенд.

Але врешті-решт вони пішли з життя.

У нічному небі розсипалися цятки легкого пилу

.

Обидва брати і сестри Гантера підняли голови і подивилися на ці останні слова прощання, але, наче вони не розуміли, що все це означає, багато людей у Вонде також не зрозуміли цієї ночі.

.

Історія перегорнула нову сторінку.

Ті імена, які належали минулому, з часом були запечатані під сторінками книги.

.

Третій потік світла в темряві вже промчав і в одну мить злився з тілом Брандо.

!

Скіпетр вітру!

.

Третій потік світла, що відбився в очах Б’якуган, вже вразив її.

– ,

Священний Меч Вітру – Твердь майже утворився, і залишилася тільки Куля Вітру. Але присутні Лют і Б’якуган раптом побачили, що Брандо в цей момент насправді проливає сльози.

Бо він чув лише голос, що лунав у його серці

–

Дорога попереду до тебе, маленький, давай –

.

Цей голос був настільки знайомий, що він одразу зрозумів, що сталося.

До побачення, пане.

Прощай, маленький.

.

Це була, мабуть, остання промова епохи.

.

У темряві почулося зітхання.

Дзвін сутінків у Фанзіні задзвонив, і два Папи спереду і ззаду дивилися на розмите світло зірок, що згасало зі східного неба. На небі вже світилося слабке біле світло, і ця спустошена земля нарешті зустріла ще один день сходу сонця.

.

За межами палацу, на балконі, фігури Елеранти вже не було.

.

Птахи махали крилами і літали над верхівками дерев, на подвір’ї бігли ченці в білих шатах, а з храму, де була розміщена божественна сила Оламісола, злітав у небо стовп світла.

–

Те золоте світло і світанок на далекому небі відбивали пишноту один одного –

.

Всі витріщалися на неї.

.

Вони дивилися, як вона яскраво сяяла і потроху зникала.

У далекому великому льодовику, під шаром льоду, який замерз тисячі років, раптово спалахнув спалах світла, і за тисячі миль було чути гуркіт.

Вільям повернув голову в повітрі, і в його очах відбилася сцена обвалення гір. Сотні засніжених гір падали вниз у його очах, перетворюючись на пил.

–

Крик Святого Артефакту –

Якусь мить він вагався, а потім полетів у тому напрямку.

.

Сім Священних Мечів самотньо висіли на зоряному небі поруч з Брандо.

Але тільки двоє з них мали фізичні тіла, а був ще один, в якому був відсутній остаточний закон. У цей час у порожнечі Всесвіту з’явилося світло, але в наступну мить світло раптово потьмяніло.

!

Хтось обмежив волю Кулі Вітру! Лютня з ненавистю сказала: Як він міг так вчинити, як смертний міг бути таким егоїстичним!

– .

Крижаний посох не відгукнувся на заклик, цього справді мало, часу не вистачає – обличчя Хаку теж було трохи потворним.

Але насправді вона не